Книгарня Аделін

14. Белла і Розалі

Наступного дня ми з Анею поїхали до будівельного магазину, щоб обрати килим для книгарні та ще декілька деталей для оновлення інтер'єру. Взагалі, мене цілком влаштовувало й те, як виглядало приміщення зараз, але після недавніх подій, мені було просто необхідно щось змінити. Аня була цілком згодна зі мною, тому радо вешталася рядами, шукаючи щось особливе. Ми блукали магазином вже не одну годину, але досі не змогли обрати килим.

- Чесно кажучи, - дівчина зупинилася біля килимів, які були підвішені, та розтавила руки, - мені нічого не подобається. Все якесь страшне, нічого людського немає. Ти певна, що ми маємо обрати щось із цього? - вона скривилась, вказуючи на величезний стіл, на якому було безліч екземплярів. Я лише посміхнулася її словами та підійшла до столу ближче, аби роздивитися варіанти.

- Я знайшла, - промовила задоволено я, вказуючи на килим чорно-білого кольору, він не мав чіткого візерунку, просто хаотично забарвлений. - Просто та практично.

- В тебе жахливий смак, - вона цокнула язиком та закотила очі. - Не думаю, що ти підходиш моєму брату.

- Яка трагедія, - я удавано образилась на її слова, але чудово розуміла, що Аня жартує. - Мені теж подобаються килими з високим ворсом, але, зрозумій, що для книгарні це не практично. Вони класно виглядають в квартирі, де ти можеш босоніж ходити по ним, насолоджуючись його м'якість, але для магазина це буде жах. Я не хочу здавати його в хімчистку кожні два дні. Уяви, що з нього залишиться після цього.

Нарешті, обравши все, що нам потрібно, ми приїхали до книгарні, де нас зустрів Лука, якому Аня подзвонила заздалегідь, адже ми потребували допомоги з покупками. Він швидко впорався з поставленою задачею, тому ми тепер спокійно сиділи на своїх улюблених місцях,( Лука в кріслі, я в нього на ногах, Аня та Марина на новенькому дивані, який привезли сьогодні вранці) та насолоджувалися кавою, дивлячись на новий килим, який вписався в інтер'єр просто ідеально.

- А ти казала, що в мене поганий смак, - нагадала я Ані, яка знову закотила очі.

- Визнаю, що була не права, пробач, - вона підняла руки, показуючи, що здається.

- Серйозно? - Лука поглянув на мене широко розплющеними очима, чимось шокований, - Вона визнала свою помилку та вибачилась? Моя сестра? Адо, що ти з нею зробила?

- Не починай, - Аня тяжко зітхнула, махнувши рукою на брата. - Перед тобою я не маю вибачатись, ти мій брат.