Книгарня Аделін

Глава 5. Гелловін

Схоже мама образилась на мене після не вдалого сватання. Вже минув тиждень, а від неї жодного дзвінка та повідомлення. Тато небагатослівний, на його думку все нормально, а це звичайний мамин стан, тому не варто перейматись. Мені, звісно, легше, коли щодня вона не розповідає як їй хочеться онуків та яка я невдячна донька, бо не хочу приймати кавалерів, яких вона так ретельно для мене підбирає.

Щодо хлопців, Луку я теж не бачила вже тиждень. Марк сказав, що він відпросився, бо з'явились невідкладні справи. Може воно й на краще, бо Марина, не повіривши моїм словам, вирішила сама спитати про його почуття. І почувши те саме, що сказала я, сприйняла це непогано, але до книгарні не приходила декілька днів, і на дзвінки не відповідала. Тому мені довелося займатись підготовкою до Гелловіну самостійно.

- Я принесла костюми! - радісно промовила подруга разом з дзвіночком. Вийшовши з комірчини, я побачила купу пакетів, які Марина поставила на крісло. - Будемо відьмами, - загадково мовила вона, діставши капелюх.

- Ти що, знову дивилась «Усі жінки - відьми»? - я взяла пакет, який мені вручили, і пішла перевдягатись. - Для сестер Галівел нам не вистачає ще однієї відьми.

- Думаю, ми впораємось удвох.

- А як же сила трьох? - я повернулась до неї вже у чорній сукні з корсетом, який був виготовлений на замовлення, у капелюсі та капцях, які я носила на роботі. - Схоже, ти обрала для мене Фібі.

- Ні, Фібі буду я, а ти, подруго, Пайпер. І скоро прийде твій Лео. - вона підморгнула і сховалась в комірчині. - До речі, візьми взуття у коробці, бо в цих капцях з вушками ти виглядаєш по-дурному. Мейк теж не завадить.

Я дістала з коробки шкіряні ботфорти, про які давно мріяла, і швиденько перевзулась. У мене найкраща подруга у світі. Вона повернулась у чорній сукні до коліна з довгими рукавами, яка підкреслювала її фігуру, з високим розрізом майже до стегна, що виглядало як виклик, бо оголювало одну ногу.

- Це так сексі, - прокоментувала я, витираючи уявну слину, що потекла з рота. Вона посміхнулась і надягнула сумочку, що нагадувала відьомський чан. - Бабці, які будуть до нас заходити, помруть, коли побачать тебе.

- Я розраховую на чарівних молодиків, які відвідають книгарню, щоб розбити їхні серця.

- Жорстоко. Утім таких тут не буває. - я вирішила, що час і Томчику перевтілитися, тому дістала його костюм, який лежав за прилавком. - Сьогодні будемо звати тебе Салем.