Книгарня Аделін

Глава 6. Боротьба

- Доброго ранку, - я увійшла до кав'ярні та привіталася з хлопцем. Сьогодні він виглядам ще гірше ніж учора. Хоча хто б казав взагалі. Заховалася за тонною косметики за сонячними окулярами, ніби від цього стане краще і ніхто не помітить. - Латте без цукру, будь ласка.

- Доброго, звісно, але, як на мене, сьогодні сонця не обіцяли. - він вдивлявся в моє обличчя, а я намагалась сховатися від нього. Відвернулась від нього, ніби побачила щось важливе на вулиці.

- Просто зроби мені каву, будь ласка, і я піду. - розумним рішенням було б лишитися вдома та дозволити ранам загоїтись, але залишатися наодинці зі своїми думками та страхами для мене гірше.

- Розкажи мені, що сталось, - він навіть не почав готувати ту кляту каву.

- Чому я маю це робити? Я вчора в тебе також щось питала, ти мені відповів, що це не моя справа. Так, ось, Лука, це не твоя справа. Дай мені ту довбану каву нарешті. - так, це було грубо з моєї сторони, але він вчинив так само. Тим паче, що зміниться, коли я розповім йому? Легше мені від цього точно не стане. Коли кава була готова і він надягнув кришку на стаканчик, до кав'ярні залетіла Марина, мов ураган.

- Добресенького раночку, - її посмішка освітила все приміщення. - О, окуляри, - вона миттю зняла з мене їх і я не встигла зреагувати, тому Лука побачив синьці, а мені навіть не потрібно було бачити його руки, щоб дізнатися, що він стискає кулаки за стійкою. - Що це за чорт? Ви десь разом натрапили на компанію боксерів чи що? Чи це ви одне одного так?

- Адо, - повільно промовив Лука, намагаючись тримати себе в руках, - або ти сама розповіси, або я сам знайду того, хто це зробив.

- Яка різниця між цими варіантами? Все одно ж тобі буде боляче. - я дивилася в його блакитні очі, сповнені болю, гніву, співчуття та розуміння того, що він не зміг мене захистити цього разу.

- Я була вже в поліції. Вони розберуться з ним. Давайте покуримо, я не хочу говорити про це, будь ласка. Чекаю вас на вулиці. - щойно я вийшла з кав'ярні, задзвонив мій телефон. Відео виклик від мами. Вона ніколи мені не дзвонила так. Я вагалася кілька секунд чи варто піднімати слухавку, але все ж відповіла.

- Аделіна, сонечко, що з тобою? Господи! Андрій, глянь, що він з нею зробив, - вона плакала, а боляче стало мені.

- То ви вже знаєте, - я соромно опустила очі.

- Так, дзвонила Ангеліна, сказала, що Платона затримали сьогодні вранці. Вона не могла повірити, що він спроможний на таке. Просила вмовити тебе забрати заяву.