Мандрівники у часі

5 розділ

Вони несміливо плелися до хати. Назустріч їм вийшла вже знайома жінка, проте тепер вона усміхалася.

– Заходьте, діти до хати. Ви ж, мабуть, голодні?

– Та трохи, – знітившись відповів Юрко.

– А де помити руки? – запитав Олекса.

– Дуже брудні? Ти у землі порпався?

– Ні, я в яму впав, тому забруднився. Але я перед їжею завжди мию руки.

– І я, – додала Квітка.

– І мені треба помити, – промовив Юрко, який вирішив не відставати від них.

– Он стоїть відро, можете помити.

– А чим можна набирати воду?

– Нащо ж набирати? Засовуйте руки всередину та мийте.

Квітка та Олекса стояли мовчки і не знали що сказати. Юрко знайшовся:

– Нам потрібен кухлик.

– Ви хочете виливати воду? Треба буде потім аж до річки по неї йти.

– Це вода з річки?! – вигукнула Квітка.

– Так, криниці у нас немає.

– А у сусідів? – запитала вона з надією.

Жінка похитала головою:

– Лише в річці. То будете руки мити?

– Ні, – швидко відповіла Квітка.

– Так, – з сумом сказав Олекса, поглянувши на свої брудні долоні.

– Я принесу потім води, – зітхаючи промовив Юрко. – Дай нам кухлик.

Жінка зникла у хаті.

– Я так не можу, це невиховано, – насупилася Квітка.

– А я можу! – радісно сказав Олекса. – Тут я буду розмовляти як дорослий!

– Квітко, – звернувся до неї Юрко, – ми не повинні відрізнятися від інших.

– Який сором.

Квітка аж заплющила очі та похитала головою. А потім розплющила і сказала:

– Я їх виховуватиму.

– Спробуй, – засміявся Юрко і ступив назустріч жінці, поверталася з кухликом.