Мандрівники у часі

9 розділ

Тим часом Левко купував весь необхідний реманент: лопати, коси, вила, граблі, сокири та купу всілякої всячини, а Іванко та Велигор носили все до човнів.

– Батьку, – запитав у нього Світан, – а пилку Боривітер дозволить купити?

– Аякже. Куди ж ми без пилки?

– А цвяхи?

– Аякже...

– Наші майстри без цвяхів будують, – перебив його Хома, – і ви вчіться.

Левко лише незадоволено похитав головою, та, зрештою, купили ще й трохи цвяхів.

Дарина ж ходила біля худоби. Богуслава тримала за руки Лесю та Лесика, а Квітослава Олексу. Спочатку Олексі було ніяково, що його як малюка тримає за руку дівчина, та після розповіді про людоловів він перестав ніяковіти. Лиш раз по раз поглядав на Юрка, що тінню слідував за ними.

Купили поросят, курей, гусей та три корови з телятами.

– А лоша? – Олекса пильно дивився на Дарину.

Та стенула плечима.

– Не вмію я коней вибирати. Ходімо краще до ягнят.

Купили десяток ягнят.

– То це тепер ти будеш моїх ягнят випасати, – з посмішкою звернувся вівчар до Лесика, але малюк зашарівся та сховався за Богуславу. Тоді той повернув голову до Олекси, – ти теж такий лякливий?

– Я не боюся, – насупивши брови відповів він.

– І вовка не злякаєшся?

– А тут є вовки? – перепитав здивовано.

– Одного я таки бачив, – вже без посмішки сказав вівчар. – Допомагати хто тобі буде?

Олекса розгублено подивився на Лесю, підняв голову на Дарину, перевів погляд на Богуславу, потім на Юрка, але вони лише запитально дивилися на нього, немовби лише він знав відповідь на це запитання.

Хлопець повернувся до вівчара і змовницьки примружившись запитав:

– У тебе є можна купити шаблю?

– Та хіба ж я печеніг? – засміявся той. – То вони з шаблями, а в нас мечі. Але в мене й меча немає, зате є помічниця.

Він двічі коротко свиснув і з-за овечих спин з'явилася голова собаки, що пильно дивилася на господаря.

– Ось! – вигукнув вівчар. – З такою помічницею жодна овечка не загубиться, та й вовк не підступиться.