Мандрівники у часі

11 розділ

І почалися тижні важкої праці. Чоловіки рубали дерева та зносили стовбури. Будували хлів для худоби та частокіл. Боривітер спостерігав за ними мовчки – будівництвом керував Доморад. Він, незважаючи на свій вік, встигав показувати які саме сосни треба рубати, як їх правильно обчищати від гілок, де складати та як закопувати.

В роботу включилися всі – і веслярі, і розбійники, і воїни, і Юрко, і Левко з синами.

Орися теж старалася: забила на лузі кілочок, прив'язала до нього козу, випросила помічника і заходилася пояснювати йому як та де копати ставочок для гусей, вигнала надвір птицю, поросят та ягнят і не відходила від них, раз по раз придивляючись до лісових хащів. Діти з Блискавкою теж допомагали їй, але вони більше гралися з цуценям, тож великої користі від них не було. Квітка була біля Блискавки та слідкувала, щоб малюки не замучили ту своїми забавками.

Дарина з Богуславою варили їсти, а Квітослава їм допомагала.

Надвечір наступного дня пригнали худобу.

– Гордик! – радів Олекса, обнімаючи лоша. – Я так за тобою сумував.

– Колови! Колови! – галасували близнюки.

Дарина загнала корів у свіжозбудований хлів та видоїла молока.

Нарешті у дітей було молоко! Вони сиділи за столом, а Дарина розливала його по горняткам.

– Давно молока не пили? – посміхнувся до близнюків Юрко.

– З минулого року, – сумно відповіла за них Квітослава.

– А ти? – звернувся він до Квітки.

Вона підняла очі до стелі та заходилася рахувати на пальцях. Не може бути... Всього лише десять днів, а відчуття було таким, немов теж з минулого року. А скільки ще. Скільки? 355! Вона опустила голову на руки та заплющила очі.

– Пробач, – знітився Юрко, – пробач, що нагадав.

В Олекси ж не було жодного натяку на ностальгію. Він декілька разів принюхався до горнятка, трішки відпив і скривившись запитав у Дарини:

– Це не "Яготинське"?

Запитання остаточно добило Квітку.

– Олексо, тут немає "Яготинського", – втомлено відповіла вона з виразом вселенської печалі, – навіть Яготина немає, тут багато чого немає і не скоро буде. Пий те що дають.

Чомусь це подіяло і Дарина, щасливо посміхаючись, спостерігала за Олексою, який з приреченим виглядом, неначе хворий ліки, випив своє горнятко. Потім він запитав:

– А яйця у нас тепер будуть?

– Ні, мій гарний, – розпачливо відповіла вона, – яйця я збираю щоб підсипати квочці, ти ж хочеш щоб у нас було багато курчат? На Великдень зробимо писанки. Любиш писанки малювати?

– Я люблю! – стрепенулася Квітка, журби як не було.

– І я, і я! – загукали й малюки.

– Тоді гарно стережіть курей, щоб лисиці не покрали, – пожартувала Дарина.

Діти принишкли.

– Тут є лиска? – боязко запитав Лесь.

– Раніше не було, а як з'явилася птиця, то і лисиця може.