Мандрівники у часі

6 розділ

Увечері повернулися з поля чоловік та старші сини Дарини. Чоловік був високий, трохи старший за дружину, чорнявий, міцної статури. На чолі пролягли дві зморшки, що надавали обличчю задумливості. Сини були русявими, схожими на матір, але статурою вдалися в батька – такі ж високі та міцні. Дарина кинулася їм назустріч.

– Приїздив Боривітер, переселяють нас, за три дні прийдуть човни.

Вони вклякли на місці.

– За що нам це? – нарешті видавив з себе чоловік. – Ми ж все сплатили.

– Там збудована хата, повітка, куплять реманент і худобу, виберемо займище.

– За що нам це? – ошелешено повторив чоловік, проте тепер його очі світилися здивуванням.

– Не може бути, – ледь чутно промовив один з юнаків.

– Може він насміхався? – у голосі чоловіка з'явилася недовіра.

– Боривітер буде насміхатися?! – гримнула на нього дружина.

– Та ні...

– Але з нами до весни житимуть троє дітей, ось цих, – Дарина поглядом показала на мандрівників.

Чоловік оцінююче обдивився їх і вимовив лиш одне слово:

– Прогодуємо.

– Та де ти їх прогодуєш, – зітхнула жінка, – старший гарно їсть, а ці двоє зовсім нічого не хочуть. Не доживуть вони в нас до весни, заберуть у нас все потім.

– Що ж ви нічого не їсте, га? – посміхаючись почав підходити до них чоловік.

– Бо у вас нічого немає, – ображено вимовив Олекса.

– О, Дарино, – повернувся він до жінки, – у нас же дійсно нічого немає.

Він почухав потилицю, замислився, а потім, неначе щось згадавши, знов повернувся до хлопця.

– У нас же тепер знову корова буде, то й молоко буде, кисляк, сир, ти ж любиш сир?

– З родзинками не люблю, а з клоуном люблю.

– Ну що ти скажеш, – аж сплеснула руками Дарина, – де ж я тобі візьму того клоуна, як я його навіть ніколи не бачила?

– Можна з бананом.

– Банана у нас немає, – розвів руками чоловік, – хіба що барана нам куплять.