Герой Сонця та Місяця

Розділ 1. Пророцтво І Перші Кроки

Мене звати Еккерлі третій Дрітіх Брейв, та всі звуть мене просто Еккерлі. І я принс королівства Блуллен, ну і водночас обраний. Так трохи може забагато. Та давайте я розкажу як це сталося. Задовго до мого народження одна віщунка сказала, що коли темрява почне поглинати землю у королеви народиться син. І коли йому виповниця п'ятнадцять він збере свою команду, та відправиться на якусь там гору де живуть богині сонця і місяця. Там вони пройдуть якесь випробування і переможуть темряву. Пройшли роки і темрява яка була сказана в пророцтві з'явилася а з нею і я Еккерлі. Та я не був таким сильним і здатним до бойових мистецтв як думали всі. Навіть навпаки я народився (і є зараз) слабким, і худим. Батьки пробували навчити мене битися та всякому такому. Але я виявився нездатним для цього. Тоді всі в королівстві почали втрачати надію на те що я їх врятую і почали ходити чутки що це все пророцтво було не більше ніж вигадкою старої бабці. А батьки досі не дозволяють мені виходити поза межі замку. І ось сьогодні день мого п'ятнадцятиріччя. Ми прикрасили замок квітами, і стрічками. А опівдні (в час мого народження) ми всією сім'єю вийдемо на балкон і люди привітають мене. В цей момент зайшов наш слуга Годвін.

- Скоро дванадцята, я раджу вам одягатися. Ваші батьки чекають на вас.
- Добре Годвіне, можеш іти - Сказав я. Одразу після того як він вийшов я поспіхом почав одягатися. І в цей момент в кімнату увійшли прислуги які зазвичай допомагали мені одягатися. Одна з них несла в руках ящичок розцяцькований дорогоцінним камінням. Там була моя майбутня корона разом з посохом і державою. Вони виготовляються особливі для кожного короля. Кількість каменів та їх колір залежить від того який характер має король та якого зброєносця він буде мати. Коли я побачив свою корону то помітив що вона має тільки білі камені та декілька зелених. Я спитав.
- Пробачте але чому на моїй короні тільки білі камені?- На що дівчина відповіла
- Ну це може бути тому що у вас чиста душа або тому що у вас буде білий зброєносець.
- Ні, не може бути мені віддадуть броненосця мого батька а він чорно-білий тому тут мають бути чорні камені.
- А ви хіба не знали - здивовано сказала дівчина - що броненосці міняють свій колір в залежності від господаря.
І до кінця мого одягання я сидів та нічого не говорив. Врешті мене вдягли в довгу та важку мантію начепили багато непотрібних прикрас і виставили за двері. Там мене чекали мої батьки. Король Дрітіх Брейв, та королева Рослін Брейв.
- Я не вірю що моєму сину сьогодні вже п'ятнадцять років. - Схлипнула мати обіймаючи мене.
- Я маю надію ти будеш мудрим королем мій сину. - промовив батько плескаючи мене по плечі.
І ось ми всі разом починаємо виходити на балкон. Навколо палацу багато людей і всі вони чекають мене щоб привітати з тим що мені виповнюється 15 років, а це означає що при смерті мого батька я можу керувати королівством. Із першим ударом годинника перед нами з'явилась дивна чорна постать.

Всі застигли від здивування. Це не могло бути правдою. Вона не могла опинитися тут. А якщо й могла, як вона пройшла крізь охорону. Придивившись до неї я зрозумів це якась бабця. Вона була одягнена в чорний плащ з капюшоном що закривав обличчя. І тут вона промовила:
- Еккерлі, це ж ти? - сказала вона скрипучим голосом.
- Хто ви і, що вам потрібно? - грубо сказав батько.
- Ох, Дрітіх не прикидайся, ти прекрасно знаєш хто я - відрізала вона.
І я зрозумів. Це була та сама відьма яка колись зробила пророцтво. Пророцтво в якому йшлося про мене.
- Навіщо ти прийшла сюди?! - скрикнув я.
- А ти як думаєш? Звичайно щоб переконатися що все з тобою добре. І ти вирушив у дорогу.
Вона повернулась до мого батька.
- Дрітіх, будь люб'язний віддай йому свого збройроєносця.
Мій батько мовчки зняв браслет з чорно білим камінням та віддав його мені. Я взяв його в руки і оглянув. З внутрішньої сторони красивими літерами було написано "Алістер Брейв". Я обережно одягнув браслет на руку. І вмить прикраса змінила свої кольори на білий та голубий. Переді мною постала дівчина з довгим довгим білим волоссям, білою шкірою, та ніжно - голубими очима. Вона посміхнулась мені і перетворилася на два світлі вогники які помістилися у мій браслет.
- Чудово - радісно сказала стара - залишилось тебе переодягти та вибрати коня.
Вона торкнулася мене своєю жилавою рукою та на мені з'явилася звичайна одіж. Темно-синя сорочка з шнурком, коричневі полотняні штани і пара трохи сумнівного на вигляд взуття. Жінка грубо взяла мене за руку і повела до виходу з палацу. Ніхто не розумів що відбувається та в той самий час всі прекрасно розуміли що це пророцтво не було вигадкою.
Ми пішли до конюшні. І мовчки вибравши мені коня ми пішли до східної брами Підійшовши до брами міста вона сказала.
- Ну тепер ти знаєш що тобі робити. Збери команду і тримай курс на гору де живуть сонце і місяць. Удачі!
І я сів на коня і поїхав
Я не можу у це повірити.
"Як? Навіщо? Чому?"
Мої думки не могли заспокоїтися. Я весь час думав про це. Озирнувся, поле, безкрає поле. За ним десь далеко маячить ліс. Я тим часом доїхав до перехрестя. Посередині дороги стояв вказівник. На ньому було написано.
"ліва дорога веде до Кронборга. Права веде до лісу. Пряма веде до обителі друїдів"
Я вирішив поїхати до лісу.
- В Кронборзі мене нічого не цікавить. Друїди вб'ють мене.
А в лісі можна здибати якогось ельфа, який в свою чергу можливо приєднається до мене в команду. - Думав я вголос.
- І правильно зробив. - Сказав дівочий голос. Він лунав знизу зліва.
Я глянув туди і зустрівся очима з співрозмовником.