Володар Таємниць 2: Коло Невідворотності

Частина 1: Кошмар. Розділ 1: Чужинці

— Я невдаха, який через брак часу майже не звертає увагу на те, світить сонце чи ні.

— Батьки не могли мене утримувати. Я не мав вищої освіти й не мав іншого вибору, окрім як жити самостійно в місті в пошуках кращого майбутнього.

— Я подавав багато резюме, але мене ніхто ніколи не брав на роботу. Мабуть, це тому, що нікому не подобаються люди, які не вміють висловлювати свою думку і не люблять спілкуватися. Гадаю, я просто не продемонстрував достатньо здібностей.

— Одного разу мені доводилося їсти лише дві буханки хліба цілих три дні. Я був такий голодний, що не міг спати вночі. На щастя, я заздалегідь заплатив оренду за місяць, щоб не довелося мерзнути від холодного зимового вітру.

— Нарешті я влаштувався на роботу в морзі лікарні, пильнував мерців.

— Ніч у лікарні була холоднішою, ніж я міг собі уявити. Настінні лампи в коридорі не горіли, все було оповито темрявою. Я міг покладатися лише на тьмяне світло, що просочувалося з кімнат, воно допомагало мені розгледіти власні ноги.

— Господи, тхнуло чимось лютим. Запах смерті витав у повітрі. Час від часу доводилося допомагати переносити тіла в морг.

— Це була не найпривабливіша робота, але принаймні вона дозволяла мені купувати хліб. До того ж я можу використовувати вільний час вночі для навчання. Зрештою, ніхто не захоче приходити в морг, якщо немає тіла, яке потрібно доставити або забрати на кремацію. Мені довелося обходитися без книг, оскільки я не міг собі їх дозволити, і я не бачив жодної надії накопичити на них достатньо коштів.

— Але я мав подякувати своєму попереднику, якби він раптово не залишив посаду, я б не влаштувався навіть на таку роботу.

— Я мріяв працювати в денну зміну. Від сну вдень і неспання вночі моє тіло слабшало, а голова пульсувала від болю.

— Одного разу привезли нове тіло.

— З того, що я чув від інших, це мій колишній колега, який несподівано звільнився.

— Мене заінтригувало його таємниче зникнення і як тільки інші вийшли з кімнати, я витягнув шафу і тихо відкрив мішок із трупами

— Він був старцем із синювато-білою шкірою та зморшками, що вкривали обличчя. Погане освітлення лише додавало йому страшного вигляду.