Володар Таємниць 2: Коло Невідворотності

Частина 1: Кошмар. Розділ 36: Зустріч

Луміан дійшов висновку: якщо його попередня здогадка була правильною, то тільки Корду і околиці знаходились під впливом інверсії часу. В інших місцях життя йшло своїм ладом.

В думках хлопця панував безлад.

«Чи зможемо ми з сестрою повернутися до нормального життя, якщо втечемо звідси?»

Він повернувся до Аврори і прикинувся винним.

— Ну, е-е, цю телеграму написав я.

— Ти? – Аврора не знала, злитися їй чи сміятись, але над усе вона почувалася розгубленою.

«Це що, знову якийсь пранк? Відчуття, наче орел клюнув досвідченого мисливця в око!» — подумала дівчина.

Луміан «щиро» пояснив:

— Справа ось в чому. Ти ж знаєш, що мені завжди хотілося поїхати до Тріра, тож два дні тому я потайки надіслав телеграму офісу «Романа-тижневика». Я навмисно підробив твою манеру листування, аби дізнатись коли буде проводитись наступний з'їзд авторів. Як і очікувалося, вони залюбки надіслали запрошення.

На обличчі Аврори з'явився вираз просвітлення, ніби таємницю нарешті було розгадано.

— А-а, он воно як... – наступної секунди вона взяла в руку дерев'яну палку, що лежала поруч, і процідила крізь зуби: — Хтось вважає себе дорослим!

Юнак швидко додав:

— Авроро, ні, старша сестро, вислухай спочатку мої виправдання. Ні, стривай. Тобто мої пояснення, — насправді він не панікував, хлопчина навмисно вирішив пожартувати.

— Гаразд, продовжуй, — сказала Аврора, все ще тримаючи дерев'яну палку в руці. — Я завжди виступала за справедливість. Як можна визнати когось винним, не вислухавши спершу свідчення підозрюваного? Навіть якщо ти будеш при смерті, я подбаю, аби ти вмер, знаючи за що!

— Трір – єдине місто в Інтісі з такою кількістю гарних університетів. Мені скоро доведеться складати вступні іспити, і я б хотів відвідати всі заклади, аби остаточно вибрати для себе три оптимальні варіанти, куди можна згодом подавати документи, — поспіхом відповів Луміан.

Дівчина злегка кивнула, закликаючи брата продовжувати. В думках він був щиро вдячний їй за це.

— Я впевнений, що ти точно відвезла б мене до Тріра, якби я звернувся із «законним» запитом. Однак це коштуватиме тобі грошей. Якщо натомість «Роман-тижневик» відправить нам запрошення, то буде відшкодовано не лише вартість квитка на паротяг і проживання в готелі, а ще й витрати на розваги. Знаю, тобі не шкода грошей, але ти тяжко працювала над кожним написаним словом, тому я не можу марно витрачати їх там, де можна заощадити.