Володар Таємниць 2: Коло Невідворотності

Частина 1: Кошмар. Розділ 15: Отримання інформації

«Сова? Та, що з легенди про чаклуна?»

Його розум працював на вершині своїх можливостей, намагаючись збагнути всю серйозність ситуації. Кров, здавалося, захолола в жилах.

Це було гірше, ніж зіткнутися з триликим чудовиськом.

Зрештою, це вже було не сном. Це реальність.

Навіть якщо його смерть уві сні призведе до того ж самого в реальності, психологічно відчуття були інакшими.

«Що ж мені робити? Чи може її присутність якось принести нещастя Аврорі в майбутньому?»

............

Поки Луміан мізкував над тим, що робити далі, сова не рухалася, спостерігаючи за ним пронизливим поглядом.

Через кілька секунд вона розправила крила і полетіла в бік далекого лісу.

Її граціозний політ ніс її все далі й далі, аж поки вона не зникла десь у селі.

Лише коли від птахи не залишилось і сліду, розум хлопця повернувся до реальності.

Він сів на стілець і витер рукою холодний піт з чола.

«Це справді сова з легенди про чаклуна? Невже вона прожила стільки років? У всякому разі, вона не була схожою на інших сов з нетямущим поглядом. У ній навіть було щось людське... Якщо це справді та сова, то чому вона вирішила прилетіти саме до мого вікна? Чи не тому, що я хотів розкрити правду стосовно легенди про чаклуна? Але ми вже махнули на це рукою... Вона подивилась на мене кілька хвилин і просто полетіла собі... Сподіваюсь ця сова більше не повернеться і сьогоднішній її візит не матиме жодних наслідків для Аврори...»

Оскільки поки що нічого страшного не сталося, Луміан хотів поспостерігати за ситуацією ще декілька днів, але з огляду на те, що це може тепер стосуватися його сестри, він відчував, що не варто більше приховувати розслідування від неї.

Вийшовши зі своєї кімнати і побачивши, що Аврора ще не прокинулася, він спустився на перший поверх і вирішив приготувати на сніданок улюблені страви сестри.

«Яєчня, оладки з глазур'ю, тости з джемом... Пізніше треба приготувати локшину. Цього разу додам м'ясну підливку...» — хлопчина подумки відзначив, що відсік для локшини порожній, і вирішив заповнити його протягом наступних кількох днів.