Володар Таємниць 2: Коло Невідворотності

Частина 1: Кошмар. Розділ 24: Винагорода

У Луміана не було такої розкоші, як час для відпочинку. Побоюючись приходу інших монстрів, він мусив продовжити розпочате. Після того як перевів подих, хлопчина знехтував болем у шиї та спині і присів біля тіла чудовиська.

У правій руці він міцно тримав сокиру, готовий знову рубати, якщо істота виявить ознаки життя, як це було у безшкірого чудовиська.

Обережно обшукавши труп лівою рукою, парубок знайшов три мідні монети номіналом 5 коппетів, які ще називали "один лик", і порожній полотняний мішечок.

— То це і все? – пробурмотів сам до себе Луміан, розчарований тим, що не знайшов нічого, пов'язаного з надздібностями.

«Навіщо я тоді ризикував життям, б'ючись з цією істотою? Якби я не мав своєї особливості уві сні, то просто став би закускою для звіра».

Він підвівся і поглянув на голову чудовиська, яка відкотилася дещо вбік, дуже сподіваючись знайти там те, що шукав.

Тієї ж миті над мертвим тілом істоти з'явилося темно-багряне сяйво.

Воно нагадувало зграю незліченних крихітних світлячків, які повільно летіли в одне і те ж місце, щоб злитися разом в одній єдиній точці.

Луміан витріщився на цю картину, не вірячи власним очам, водночас у ньому з'явилось і шалено почало наростати відчуття невимовної радості.

«Це точно якось пов'язано з надприродними здібностями!»

Невдовзі на грудях монстра утворилася велика крапля темно-багряної липкої субстанції, а нові іскорки більше не з'являлись.

Луміан обережно знову присів навпочіпки і спробував схопити згусток.

Краплина була надзвичайно слизькою, вона двічі вислизала з його рук, перш ніж він нарешті зміг утримати її в долоні.

«Воно напрочуд легке, але водночас має своєрідну консистенцію та еластичність. Поверхня на дотик гладенька, наче скло...»

— Що це в біса таке? – дивувався Луміан, вкотре переконуючись у власному невігластві в питаннях містицизму.

Посеред своїх роздумів уголос, хлопець відчув дивний запах. Ця темно-багряна штуковина тхнула кров'ю. Від цього роздратованість почала виринати з глибин його душі, а розум охопила невимовна злість.