Блукати в сутінках невдачі

Лист

Ранній світанок. На вулиці Хардін-старт, у Лондоні, дуже-дуже тихо. Птахи не співають, собаки не гавкають, а коти, які зазвичай ходять попід вікнами та їдять з клумб квіти, взагалі ще носа не показували. Зате сяє сонце, кидаючи на асфальтні дороги тьмяні плями світла. Легенький, тепленький та ніжний вітерець безшумно колихає зелену траву, створюючи ефект хвиль.

У будинку під номером сім, спить у м'якому ліжку двадцяти шестирічна дівчина, на ім'я Арі. Арі Стрейдж. За її довгим каштановим кучерявим волоссям, ховається світла шкіра, трохи вкрита ластовинням.

Сонце піднялося достатньо високо, аби мати змогу кидати промінчики світла у вікна будинків.

Арі зіщулилась та міцніше закуталася в ковдру, коли один з таких пробрався крізь білі фіранки та тицьнув їй в око.
«Ще трішки, у мене сьогодні вихідний, дай поспати, м?» — подумалося дівчині.
Але промінчики настирливо намагалися пробратися крізь щільну тканину.

Якщо вже сонце не побудило, то дзвінок у двері, точно з цим впорався. Арі агресивно піднялась. Сидячи на ліжку, вона легенько хиталась, неначе та трава на вулиці.

— Гаразд, встаю, — сонно пробурмотіла дівчина. Коли вона різко зірвалася з місця, в очах потемніло. — Овва!

Хтось настирливо дзвонив у дзвінок.

Арі накинула теплий халат та зійшла в низ по сходах. Відчинивши двері, вона навіть не помітила дивно вбраного чоловіка. У нього була земляниста шкіра, карі очі, багато зморшок на обличчі та міцно стиснуті губи, неначе того примусили дивитися на розчленовану жабу та на все те, що є у неї в середині. Жахливо, чи не так? Так-так, у нього зараз таке саме обличчя, як у тебе читачу.

По зовнішньому вигляду ми ніколи нікого не будемо осуджувати, але якби ви перед своїми дверима, побачили саме такого чоловіка, то відразу щось запідозрили. А вбраний він був ось в що: довга шовково-сіра мантія, шкіряне взуття до колін та капелюх-котелок, з під якого виглядали пасма сивого короткого волосся.

Арі позіхнула.
— Вам... щось потрібно? — якомога ввічливіше запитала вона.

Чоловік ще більше, скривився неначе... а хоча, не буду псувати вам апетит, якщо ви зараз їсте.
— Вам лист та посилка, — хрипко відповів той.
— Ага, дякую, — Арі протягнула руки.
Очі чоловіка стали круглими, як монети. Схоже, дівчина вже встигла зробити щось не те. Він ткнув їй доволі таки величезний пакунок та тонкий лист.
— До побачення, — зачинивши двері прямо перед його носом, Арі пішла на кухню.