Блукати в сутінках невдачі

Дурмстренґ і Бобатон

На уроках Арі майже засинала. Язик іноді заплітався, а під очима виділися темні кола. Один хлопчик з першого курсу, порівняв дівчину з пандою, за що та йому подякувала та відняла декілька очок в надії покращити собі настрій. Задзвонив дзвоник сповіщаючи про закінчення уроку. Їх до речі сьогодні скоротили у зв'язку з прибуття гостей.

Арі з ледь відкритими очима попленталася до великої зали. У ній було людино. Діти та вчителі лише збиралися аби добре пообідати.

Вона пройшла рядами, піднялася на дві сходинки вище та сіла за вчительський стіл між професором Снейпом та професоркою Макґонеґел.
— Боже милостивий, Арі, – здригнулася жінка, побачивши дівчину. Окрім кіл під очима, у неї була ще й бліда шкіра, – ви взагалі спали вчора?
— Трохи... напевно... чесно, не пам'ятаю, – пробурмотіла вона.
— То хто з нас ще схожий на вампіра? – прошепотів Снейп лукаво посміхаюсь. Арі люто зиркнула на нього.
— Помовчіть, – прошипіла та у відповідь.
Вона повернулася до їжі, явно намагаючись не звертати увагу на шум, який утворився в залі через декілька хвилин по приходу інших учнів.
Арі з'їла небагато, але достатньо, аби наїстися. Дівчина потерла очі та поглянула на професорку Макґонеґел.
— А коли приїдуть ті делегації?
— О восьмій вечора.
— ...Зрозуміла, – вперше у голосі Арі – відколи та прокинулася – з'явилася нотка щастя.
Закінчивши їсти, вона піднялася з місця та пішла до себе. Їй зосталося провести лише один урок.
                              ***
Дівчина знесилено впала на ліжко та заплющила очі. Ох, може їй вдасться поспати ще годинку? Арі поринула у сон.
                              ***
Вона стояла посеред лісу. Сама. Тиша давила на барабані перетинки. Ані співу птахів, ані  легко вітерцю, ані хоча б чогось, що свідчило про життя, яке зазвичай жевріє в подібному середовищі. Лише зелень, багато, дуже багато зелені! Дерева, мох, кущі, трава, квіти, навіть лоза є! Все вкрито усіма тонами зеленої барви. Але все ж таки щось не так. Арі зрозуміла, що це сон на диво... дуже тихий сон. На вулиці Хардін-старт приємна тиша, не те що ця. Здавалося навіть повітря у цьому лісі було якесь напружене. Це місце їй було знайоме. Албанія? Ні, той ліс був темний, а цей такий яскравий, сонячний. Різкий спалах світла засліпив дівчину, і вона, закриваючи очі руками, впала додолу на м'який мох.
                               ***
На вулиці звечоріло.

Професорка щільніше закутала у ковдру. Повіки повільно піднялися, і Арі поглянула на шафу перед собою, а точніше, на дзеркало. Волосся якимось дивом перетворилося на гніздо. Зате втома майже зникла.