Блукати в сутінках невдачі

Нічний гість

Ніч. Місяць за вікном ховається за темними та чорними хмарами, боячись освітити тих, хто вештається біля оранжереї чи ходить по тьмяно освітлених коридорах.

Арі сиділа у себе на ліжку та писала щось у щоденнику.  На невеликій тумбочці поряд з нею догорала соєва свічка. Що не кажи, а деякі маґли знають своє діло. Коли дівчина гуляла по Лондону, вона побачила в одному з провулків магазинчик свічок. Через величезну хвилю цікавості в той день, Арі пробула у магазині майже три години. Весь цей час вона вибирала та набирала собі свічки з різними запахами.

Наразі горіла свічка злегка свіжим та м'ятним ароматом. Арі могла вдихати його годинами, але не була певна, що це безперечно.

Дівчина черкнула пером у кінці сторінки й перегорнула на наступну. Вона тихенько наспівувала собі якусь пісню.
— Ванте, санте, тімінаменоу, ая-яю тому май ной, Ванте, санте, тімінаменоу, – вона не пам'ятала, що було далі, тому просто продовжила намугикувати мелодію.

Раптом Арі різко підняла голову.

Вона припинила співати натомість уважно прислухалася. Було чути, як десь ухкаючи пролітає сова. Як потріскує дерев'яна паличка, міцно замурована у воску. Як хтось важко кульгаючи човгає по кам'яній бруківці. А потім. БАХ. Звук розбито скла.

Арі здригнулася усім тілом і, злякано витріщаючись на двері, підтягнула ковдру ближче до грудей. Невдовзі вона усвідомила, що цей звук доноситься з двору. Невже одна з Оранжерей!..
Якщо так, то у неї будуть непереливки.

Трясучись усім тілом, дівчина встала з ліжка, вискочила у кабінет, а через нього на подвір'я. Арі була у самій лише піжамі – вся синя з маленькими білими крапочками – тому з кожним подувом різкого вітру здригалася усім тілом. Її охайно пригладжене, кучеряве волосся хаотично майоріло у різні боки. Чому сьогодні такий сильний вітер?!

Арі підняла тремтячу руку з чарівною паличкою, готуючись до бою. Дівчина роззирнулася довкола. Вона побачила, як двері однієї з оранжерей небезпечно хитаються зі сторони в сторону, і моторошно скриплять.

«Четверта оранжерея».

Арі, як мишка, майже навшпиньки почала підкрадатися до відчинених навстіж дверей. Вона зупинилася прямо перед ними та придивилася до темряви в середині. Крок за кроком професорка заходила до оранжереї. Темрява оповила ноги, руки, а згодом й всю Арі.
— Лумос, – прошепотіла вона. Кінчик чарівної палички засяяв, і вузьким промінчиком світла розкинувся по підлозі. Арі підняла руку вище над головою та оглянула місцевість.
На підлозі лежала розбита прозора ваза з чорними трояндами, які їй так подобалися.