Блукати в сутінках невдачі

Досьє

Легені знову наповнилися повітрям.

Арі та Снейп стояли біля залізних воріт Гоґвортсу, бо, як відомо усім чарівникам, являтися чи роз'являтися на території школи не можна.

— Що ж... дякую, що не вбили мене, – видихнв Снейп та відійшов від дівчини.
— Якби я хотіла вас вбити, я б зробила це ще на початку, коли ми тільки но потрапили до лісу, – самовдоволено посміхнувшись, Арі трохи підійняла підборіддя.
— О, виходить ви не заперечуєте того, що привід для цього все ж таки існував?
Арі пирхнула зі сміху і трохи зігнулася.
— Можливо професоре ви маєте рацію.
Снейп кивнув та пройшовши повз воріт попрямував у бік замку.
Він йшов холодним коридором прямуючи до більш холодних підвалів.

Доведеться визнати, що вони набагато кращі та комфортніші за звичайні кабінети, які майже кожну хвилину змінюють свій колір. Він до речі залежить від місцеперебування сонця. Натомість кабінет зільєвара повністю відвернутий від нього, тому майже завжди перебуває у темряві.

Нарешті його звичне середовище та тиша, за якими Снейп так сумував.

Сівши в крісло, він відчув, як усе його тіло розслабилося. Вставати було ліньки, тому професор завдяки чарівній паличці викликав до себе книгу.

Але не довго йому довелося насолоджуватися цією ідилією. Хтось легенько постукав у двері. Снейп міг подумати, що це знову Арі, але ні. Коли вони прочинилися, у проході стояв Албус Дамблдор. Це було дивно, адже зазвичай директор викликав зільєвара до себе, а не приходив сам.
— Директор, – він легенько кивнув головою та відклав книгу.
— Доброго дня, Северус, – ніжно посміхнувся чоловік.
— Сядете?
— Я ненадовго, – Дамблдор пройшов до середини і двері за ним зачинилися.
— Ви щось хотіли?

«Невже ще якесь діло?»

Від цієї думки він трохи роздратувався, але не подав вигляд.
— Так, але спершу я б хотів поцікавитися, куди ти зник у ці вихідні? – усмішка з обличчя Дамблдора не сходила ще декілька хвилин.
— Сталося одне непорозуміння і мені довелося відлучитися.

Снейп нічого не сказав на рахунок Арі та зілля, бо воно уже як три роки було заборонене. Чоловік розумів, що дівчина нічого поганого не хотіла і що флакон розбився випадково, тому не став про неї говорити.

— Зрозуміло, а що на рахунок шпигуна?
— Хм, я декого підозрюю, але мені потрібно трохи часу, аби повністю впевнитися в цій людині.
Дамблдор кивнув.
— Гаразд, але щоб у кінці року ти сказав мені, хто це, – з цими словами директор вийшов з кабінету, залишивши Снейпа наодинці зі своїми думками, через що той дуже зрадів.