Блукати в сутінках невдачі

Новий декан Гафелпафу

Прокинулася дівчина ще вдосвіта. Ну, як прокинулася, розплющила очі та дивилася на кам'яну холодну стелю, яка куполом нависала над нею. Учні повинні приїхати завтра ввечері, в середу, як добре що зараз вівторок.

На небі ні хмаринки, лише холодне блакитне полотно з блідо-жовтою плямою по середині.

Дівчині потрібно було йти до оранжереї, аби перевірити як там рослини, тому вона неохоче поволі-поволі встала з ліжка, накинула халат з ніжного шовку темно сірого кольору та вийшла з кімнати.

Кімната Арі виглядає приблизно так; невеличке ліжко біля стіни; у кімнаті було лишень одне вікно, яке знаходилося відразу праворуч від ліжка; під ним тумбочка, на якій лежало декілька книжок, стояла свічка та перо з чорнилом; біля іншої стіни стояла шафа, на дверцятах якої було вирізьблене гарне дзеркало, прикрашене дерев'яними вирізами фей, листочків та квітів.

Арі одягнула бордовий светр та темно-сині джинси.

Дівчині відразу сподобалося розташування її кабінету. Коли людина відчиняла двері на вулицю, вона опинялася з іншого кінця подвір'я – просто неба – . Дві оранжереї стояли з одного боку й дві з іншого, і кожна з них була позначена невеликою прозорою цифрою, яка знаходилася на одному з запітнілих вікон. Вона визначала її рівень. Оранжерея, позначена номером один, знаходилася праворуч від Арі й призначалася для перших класів; оранжерея під номер два також знаходилася праворуч, вона для других та третіх класів; оранжерея під номером три була ліворуч й призначалася для четвертих та п'ятих класів; а остання, під номером чотири, призначалася для шостих та сьомих класів. Брукована, кам'яна доріжка вела до кабінету дівчини, а від нього, назад до коридорів замку. Ох, як же тут гарно та просторо!

Снідати вона не дуже полюбляла, тому вирішила відразу піти на прогулянку до озера. Найбільше їй подобався величезний кальмар, який живе там. Щоразу, коли якийсь учень або вчитель наближалися до води, той витягав щупальце на поверхню, неначе нагадуючи їм не забувати, хто саме може жити в озері. П'ять-шість хвилин потому, створіння знову зникало, а все це через русалок, які безупинно намагалися вполювати кальмара.

Трава була ніби шовковою, м'якою, тому Арі вирішила зняти ті легкі чорні балетки. Вітерець приємно лоскотав шкіру ніг, а її волосся, яке було зав'язане у пучок, легенько похитувалося. Тут було тихо, за що Арі вельми вдячна. Вона любила тишу, дуже любила, тому частенько проводила свій вільний час наодинці з собою та книгами або якимось цікавеньким журналом.