Блукати в сутінках невдачі

Розмова з Муді

Зільєвар сидів у себе в кабінеті та перевіряв домашні завдання учнів. Звісно, чоловіка злило те, що діти помилялися на елементарних питаннях, тему яких вони проходили тисячу й один раз. Але що не кажи, тиша, яку зберігав кабінет, була просто неймовірна, та й сам факт того, що зараз не чутно голосів тих недоносків, також міг потішити. Тому в цілому вечір був не поганий.

Зільєвар навіть не здогадувався про загрозу, яка скоро може над ним нависнути, можливо, вона прямо зараз стоїть за дверима...

Раптом пролунав легкий стукіт. Снейп здивовано поглянув в той бік звідки долинув звук. Кого це могло принести до нього о, дванадцятій ночі?
Чоловік махнув чарівною паличкою, й двері відчинилися.
— Заходьте, – холодно звелів він.

Арі ступила декілька кроків в перед і нарешті опинилася в кабінеті. Декілька секунд вона дивилася туди, де сидів Снейп. Дівчина глибоко вдихнула та підійшла ближче до столу, за яким був чоловік.
— Доброго вечора, професор Снейп, я принесла вам потрібні рослини, – дівчина молилася, аби він не помітив тремтіння у її голосі.

Чоловік підняв голову та зневажливо зиркнув на Арі.
— Скоріше доброї ночі, міс, – очі Снейпа поволі перейшли на годинник, – вже дванадцята, як я пам'ятаю, ми домовлялися на восьму вечора.
Дівчина зціпила зуби.
— Прошу вибачити, до мене заходив Дамблдор і трохи затримав.
– Так, трохи.
Снейп зміряв її поглядом та протягнув руку. Дівчина спершу не зрозуміла, чого саме він хоче, але потім здогадалася та протягнула у відповідь дві торбинки.
— Схоже, у вас не буває без пригод, – пирхнув він та почав оглядати оксамитову конюшину.
— Замість того, – сказала дівчина крізь зуби, — аби міряти мене поглядом та осуджувати ту годину, о котрій я тут з'явилась, могли хоча б подякувати.

Все пішло не так, як було заплановано. Взагалі, вона хотіла ще раз попросити вибачення за минулу їхню зустріч, але схоже, дівчина встигла змінити думку.
Чоловік застиг та поглянув прямо Арі у вічі.

— Дякую.
Вона зобразила милу посмішку самими очима промовляючи: «Ось так краще». Вуста Снейпа мимовільно здригнулися від роздратування.

— Ох, я зовсім забула, – Арі кивком голови вказала на червону шкіряну торбинку, яку Снейп вже почав розв'язувати, – річ у тім, що коли я вирощувала хижу ромашку, вона розцвіла з червоною барвою, тому будьте обережні.
— А ви світло запалити, не додумалися?
— Я також задавала собі це питання, – пробурмотіла вона та склала руки на грудях.
— Невже ви думаєте, що такий досвідчений зільєвар, як я, може забути про небезпеку цієї рослини? – Снейп підняв одну брову.