Блукати в сутінках невдачі

Коридор

Арі побачила залізні Гоґвортські ворота, а біля них гоблін. Схоже це професор Флитвік. Він стояв на тому самому місці, що й завжди.

Під ногами Арі хрускотів гравій. Дівчина йшла трохи звивистою доріжкою, а з обох боків її оточували невисокі дерева, вкриті зеленим листям. На вулиці приємно пахло вогкістю. Схоже, нещодавно тут пройшов дощ, а може й злива, бо земля була трохи м'якою. Арі вже достатньо наблизилася до воріт.

— Професор! — вона непомітно підійшла ззаду до чоловіка і вискочила з-за кущів.
— А-а-а! — заверещав той. Гоблін повернувся, аби насваритися, як раптом заклякнув на місці та витріщився на дівчину. Арі зобразила, ніби вона бентежиться та почала закривати обличчя руками.

— Професоре, не треба на мене так глядіти, я можу й почервоніти...
— Овва! — вигукнув той, — міс Арі, невже ви заговорили віршами?

Чоловічок засміявся... (якщо я зараз же не виправлю слово «чоловічок», професор Флитвік поб'є мене...)
Точніше буде, ЧОЛОВІК, засміявся. Арі присіла навшпиньки та обійняла професора. Його і тільки його вона любила у цій школі (не дивлячись на те, що дівчам вона частенько залишалась у нього на додаткові уроки через непослух та бунти).

Коли вона підійнялася, то відразу почала поправляти довгу вільну спідницю чорного кольору, аби не пом'яти.

— Як ти виросла, моя дівчинко, — з мокрими очима пробелькотів Флитвік. — Ох, Арі, прийми мої співчуття на рахунок тітки...
— Все нормально, професор, не варто справді, — Арі легенько кивнула головою на знак подяки, — вона ж не вмирає, а просто захворіла.
— Ох-ох, — майже застрибав на місці той, — ти ж тепер викладаєш у нас Гербалогію! Як я тобою пишаюся...
— Ну, що ви професор, — Арі струснулась усім тілом від різкого подуву прохолодного вітру.

На вулиці настала глибока ніч. Нарешті на небі з'явилися зорі, а місяць холодного відтінку, намагався допомогти деяким людям знайти дорого додому.

— Вибачай, що затримав, біжи у Гоґвортс та зігрійся, бо ти так легенько одягнута! — одним помахом чарівної палички, Флитвік прочинив залізні ворота, які зі скрипом від'їхали назад.
— Дякую, ще побачимося, — посміхнувшись, Арі швидким кроком попрямувала до замку.
Гравій змінився твердою землею. Ще трохи і вона опиниться з одного боку від озера. Повітря було легким, та водночас, чарівним.
Вогні Гоґвортсу приваблювали своїми яскравими кольорами. На вулиці дув сильний вітер який сповіщав про початок осені, а те світло, яке лилось з вікон, здавалося, зігрівало.