ВРЯТУЙ МЕНЕ JK

17 Глава

*Лія*
Після того як я ми з Чонгуком поговорили і він пішов ,я дуже довго думала.
Думала над тим що мені робити,як жити далі.
Як зв'язатися з сім'єю яка в мене залишилася і розказати що я жива...Як повернути собі ім'я,всі документи...Ще трошки запитань в моїй голові,та з часом я почала засинати.Я відчуваю що сильно поринаю в сон,аж раптом відчуваю як біля мене хтось сів.Відкривши очі,я побачила Чонгука

-ти чому тут?запитала я

Та він просто дивився на мене та мовчав...

-Чонгуку,ти п'яний,іди спати.
Він знову мовчить

-Чон ...не давши мені договорити він починає розмову
-Я незнаю чому,та ти глибоко засіла в мене в голові.
Я підводжуся та сядаю опустивши ноги на підлогу
-Не треба чонгук.перебиваю його я
-Ні,треба.За ці декілька днів що ти тут я зрозумів що починаю переживати за тебе та дуже хочу  піклуватися про тебе.Мені здається я починаю закохуватися .І це дуже дивно,адже знаю я тебе не так довго
-Чонгук,ти просто не розумієш що зараз кажеш.Це все через алкоголь.Іди поспи,а завтра ми поговоримо.
-Мені потрібно поговорити зараз...
Він піднімається,стає навпроти мене та нахиляється.Бере моє обличчя в руки і наближається до нього
-Чонгуку,ні ...не роби цього!
-Просто мовчи.
Він нахиляється до мене та цілує.Я не відповідаю.В мені знову з'являється страх.
Дідько
Я стараюся відкинути його та він опустив свої руки мені на талію і міцно почав стискати.Я далі намагаюся відштовхнути його.Все марно.
В одну секунду  всією вагою б'ю його по нозі,і він відпускає мене.Я падаю та швидко підіймаюся та починаю бігти до дверей.Відкривши їх  врізаюся в стіну та знову падаю.мої сили майже вичерпані,та страх не дає організму здатися.Я піднімаюся та знову починаю бігти.

Сходи....не розумію як та моя одна нога зачепилася об другу і я лечу до низу.Біль по всьому тілу ,я не можу піднятися,відключаюся...Через якийсь час я прокидаюся та пробую встати,кров почала іти з носа,та губи .Я встаючи оглядаюся чи він не біжить за мною.Його нема...
Дідько,скільки можна ...Це просто знущання над моїм життям...
Вже не бігла,а повільно почала іти.Згадала що як оглядала будинок знайшла кабінет Чонгука і він точно замикається на ключ.Пройшовши в нього,я закрила двері сіла спершись об них та почала плакати... незнаю як довго це продовжувалося,але я вирішила піднятися та лягти на диван.Обняла свої коліна руками,знову відключилася.
Просинаюся я в себе в кімнаті,і перше що я подумала-"це був сон?"та мої думки розвіюються як тільки я піднімаюся на ноги та відчуваю біль й всьому тілі.Прямую у ванну,подивилася на себе у дзеркало та втрачаю дар мови .Губа розбита,на лобі велика подряпина.Піднявши кофту я побачила синці,напевно це після падіння...
-Нічого нового,пробурмотіла я собі під ніс
Я прийняла душ та одягнула чисті речі попрямувала на перший поверх.Коли спускалася по сходах то почула всю розмову хлопців.Чонгук нічого не пам'ятає... Може це на краще.Я підійшла ближче та почула.
-Дідько,що тепер робити?виразився Шуга
Я не думаючи увійшла в кухню та сказала
- допоможіть мені зробити документи,та я поїду звідси
Всі повернулися до мене,Чонгук відкрив рота щоб щось сказати та я його зупинила
- Не треба...Я думаю ти нічого не пам'ятаєш.
- Лія,що я зробив?
- Нічого,я не хочу тобі щось говорити.Ти колись все пригадуєш,ну я думаю що пригадаєш,але дуже надіюся що мене в цьому будинку вже не буде.
- Лія ,щоб я не зробив пробач мене.Він опустив очі і дивився на підлогу
- Я тобі вчора пояснила що це твій будинок,я тут ніхто...тому ти не повинен вибачатися за свої вчинки
- Лія...повернулися до мене хлопці
-Просто завезіть мене до посольства.Будь ласка
- Коли?запитав Намджун
- Зараз.Швидко відповіла я
Намджун встав з місця,та сказав
- Я завезу її,дочекайтеся тут
Хлопці махнули головами.Ми з Намджуном вийшли з будинку сіли в машину та поїхали у Американське посольство.По дорозі він нічого не питав,і я цьому вдячна.Коли ми приїхали я вийшла з машини та пішла в середину,а він залишився чекати на мене в машині
А там почалося,довге пояснення що зі мною сталося,я звісно ж всього не розповідала,казала що не пам'ятаю.Далі я здала відбитки,коли підтвердилося що я це дійсно я ,мені сказали що сповістять мою сім'ю,точніше мою тітку адже в мене залишилася лише вона.Далі ще трошки розмов,та нарешті один з робітників підійшов до мене та сказав
- Ваш паспорт буде готовий за 5ть днів,білет на літак буде на той самий день.Мені прикро що з вами таке сталося.
- Дякую.Я піднялася та пішла на вихід
Коли я вийшла з посольства,мені на зустріч почав іти Намджун
- Ну що?Відразу запитав він
-Через п'ять днів я зникну з вашого життя.Тихо відповіла я
-Лія?!
-Мій паспорт буде готовий через п'ять днів,тому після того вам вже не потрібно буде  хвилюватися за мене.Але я вдячна за те що ви зробили для мене.
Він мовчки сідає в машину та ми прямуємо назад додому