Смішно, схоже, весь цей час Драко Мелфой небезпечно балансував на межі божевілля, тієї вічно зловісної межі ясності і розуму, лише для того, щоб кинутися за межу і зачаровано дивитися, як сама земля піднімається, щоб щосили вдарити його по обличчю.
Це безумство, м'яко кажучи, не тішило. Драко намагався якнайдовше про це не думати, але довелося таки зіткнутися. Мабуть це через батька. Дивне биття в голові, безперервне пережовування тих самих жахливих думок. А якщо чесно, із чого почати?
Ніхто ніколи не зрозуміє, на що це було схоже. Та влада, що мав над ним Люціус. Він змушував Драко ненавидіти всіх і вся, варто було лише ворухнути пальцем, підняти брову, в легкому несхваленні скривити губи. А коли батько говорив йому чітко, ясно і докладно, що любити і що ненавидіти, Драко корився так природньо, навіть оком не моргнувши, блін, все, не встиг зітхнути — і готове. Він корився, приймав — цілком, без тіні сумніву, основи, на яких батько будував його життя.
Все було сплановано. Підготовлено, згладжено і розкладено в нього на ліжку в передчутті кожної безсонної ночі, коли він витріщався в стелю і думав. Майбутнє — це чудове і жахливе, що змінює світ і розписане по хвилинах. Ключ до фундаментальних основ магії, «як», «куди» та «чому» чарівного світу. Кожна відповідь включала непорушне «чистокровність», що розкочується луною. «Бо ми чистокровні, Драко». «Бо невинність, людяність, милосердя і каяття — не більше, ніж вигадки застійного болота цивілізації, в яке котиться чарівний світ, глухий до правд і основ справжньої магії». Таким мало бути життя Драко, обраний шлях, готове майбутнє. Треба було поринути у нього.
«Навіщо. Навіщо ти помер?
Така марна трата часу».
Драко жив усередині батька, всі ці роки, стукаючи в ребра, давлячись попелом та чорною кров'ю батьківського серця, намагаючись виплисти, вийти і довести щось, показати, як багато розуміє. А потім Люціуса вбили. Він перестав з усіх боків оточувати Драко, зник смак його суворих пихатих слів. Якщо заплющити очі і позбутися думок, майже вдавалося забути, як того разу він вирвався, прорвався крізь ребра і засадив батькові в щелепу. Майже.
Але щось заважало... повернути невиразне відчуття свободи — як тоді, у ті кілька коротких чудових хвилин. Тієї ночі, коли батько не прийшов додому, Драко ліг, заплющив очі, але зрозумів, що не може заснути, як не крутись. І не тому, що більше не чув приглушених сумних і гнівних криків матері. Вона накладала на спальню закляття з тих пір, як Драко зайшов і попросив її не шуміти. Перестати жбурляти на підлогу скло, камінь і дерево, виплакувати батькове ім'я з самої серцевини чогось, що, здавалося, тануло в ній. І не тому, що він теж оплакував батька. Почуття свободи... просто не прийшло.
Так і не прийшло.
Тобто фактично нічого не змінилося. Батьківський контроль над Драко все ще був такий сліпуче непереборний, що часом здавався просто прокляттям. Мов Люциус використовував темні мистецтва, щоб помістити своє безтілесне «я» в найглибші істоти Драко. Прямо туди, назавжди, щоб гидити на все і вся, що могло призвести до рішення, яке суперечить батьківським принципам. Безліч серйозних законів керували його життям, це було просто немислимо.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Спрага/Water/Переклад
Fanfiction- Ти той, хто змушує мурашки бігати по моїй шкірі, коли ми стоїмо в одній кімнаті! Ти на дні Мелфой. І твій батько навіть не міг навчити тебе нічого іншого, крім того, як тягнути всіх інших разом із собою... Її чарівна паличка полетіла в сторону. |...
