Частина 9. Як на долоні

21 8 0
                                    


 Одразу як зібралися, новоспечена команда з трьох осіб, на чолі з єдиною представницею жіночої статі, так ще й в придачу і самою молодою серед усіх, рушила у дорогу під назвою "один кінець".
Повертатися у підземну схованку та проживати життя щурів вони не мали наміру із самого початку так само як і затримуватися, адже сильно хотіли до першого району та розпочати нове життя там, аж допоки не дізналися гірку правду про монстрів іншого рівня та експериментальні лабораторії.

А ось тепер покинути ті самі стіни про які десятиліттями люди навіть не думали, навпаки, дуже сподівалися. Мали та ще і які плани коли у них це вийде. Слова Аарона сильно змусили брата та сестру задуматися про абсолютно інше життя. Незвідане, нове, переповнене пригод та небезпек. Вони могли померти рівно так само як і вижити. Бути ніким або стати кимось. Та головне, кожен був готовий прийняти подібний ризик.

Вайлет жила останні дні вірою у свої спогади, але тепер не могла покладатися на них, адже вважала хибними. Тепер вона мала позицію по типу "знаю базу, а в іншому буду розбиратися по ситуації". І її не можна було засуджувати за подібне. Кожен в подібній ситуації мабуть почав би радикально по іншому думати. І на жаль не всі, одразу й логічно.

- Єдине що мене на разі цікавить, так це ваші пропозиції як великі ворота зібралися перелазити.

Кріс задумливо крокував слідом за сестрою, подеколи озираючись навкруги, та ось вже котру хвилину думаючи лише про одне. В його голові ніяк не складався той ланцюг, який пояснить головне: Дію. Ту саму яка їм допоможе покинути стіни, після того, як перепочинуть трохи десь в десятому.

- Поки що ми нічого не будемо думати. Давай до десятого дійдемо, там трохи побудемо, ознайомимося з ситуацією та вже потім почнемо міркувати над подальшими діями. - дівчина навіть не намагалася ламати голову. Мабуть, вперше за довгий час вона не хотіла покладатися на план що базується на здогадках або пустих теоріях зі спогадів.

- Мала, ти вперше за весь час припинила квапитися. Це лякає. Я навіть інколи думаю чи не прихворіла ти раптом.

- Монстри вже з'явилися. Тепер бігти аби куди немає сенсу. Звісно можна якщо до їх пащі зібрався але... - вона глянула на свого старшого через плече, із як завжди, підозрілою кривою либою на обличчі.

Кінець світу: ПерезапускWhere stories live. Discover now