Кінець світу: Перезапуск

Частина 11. Безсумнівна вірність

У той момент коли пітьма перед очима Вайлет потроху почала розсіюватися, та змінюватися на сліпуче сяйво яке принесло за собою звуки та дивні незрозумілі силуети, дівчина зрозуміла що нарешті те «щось» зі сну дало їй дозвіл на пробудження та зникло.

Реальність почала приймати її, а сон відпускати. Це була одна із найбільш мабуть радісних моментів для неї за останній час.

Раптовий біль, яку вона не могла зрозуміти, охопила з головою. Дивне оніміння спало, та тепер все тіло нило від печіння відкритих ран та синців. Її сині очі не одразу змогли зрозуміти що бачать перед собою. Фокус довго не хотів повертатися. Ідеальний зір дівчини розпливався, ніби вона перебувала під водою. І подібний стан продовжився як найменше то три-п'ять хвилин.

Вайлет зробила першу спробу порухати рукою, але замість ефектного руху видала із себе лише дивне вурчання, викликане сильним болем. Але цього було достатньо щоб привернути до себе увагу.

Як тільки вона видала звук, то одразу почула як щось почало рухатися поруч із нею. А ще через якусь мить, вже холод торкався її чола. Сині очі через силу сфокусувалися на силуеті який тепер був поруч та схилявся над нею. І подиву її не було меж. Чомусь вона думала, що це точно буде схвильований та переляканий Крістофер. Але виявилася якась абсолютно чужа їй людина. Дівчина з коричневим волоссям та янтарними очима.

- Я рада що ти прокинулася... У тебе жар, тому деякий час будеш відчувати ще слабкість та параліч. Але не хвилюйся, я про тебе подбаю. – Лунав немов відлунням тихий та заспокійливий голос юначки. Чомусь, вона хотіла спати коли чула його. Ось тільки реальність цього їй точно не дозволить. Наставав час вже повноцінно їй прокидатися заради виживання.

- Кріс... Де... – Вайлет ледь знаходила у собі сили, щоб видавлювати з себе звуки. Голос хрипів, та був настільки тихим, що треба було прислухатися до кожнісінького слова за для розуміння поодиноких фраз. Температура дивного походження сильно вибивала її із звичної активної колії.

- Він ще спить. Не хвилюйся за нього. З ним усе добре. Тому відпочивай. – Чужинка посміхалася невинною посмішкою та вологою ганчіркою протирала чоло блондинки. Вайлет до останнього сподівалася, що незнайомка хоча б почне представлятися або скаже щось сама, але здавалося ніби навіть у її доброзичливості були межі. Вона мовчала кожного разу як не лунало конкретних запитань.