Кінець світу: Перезапуск

Частина 6. План за одну ніч

Аарон без свідомості перебував не менше двох діб.
За цей час йому наснилося просто ціла купа різноманітних жахіть. То він падає у якусь прірву яка переповнена мертвими тілами та не може викарабкатися самотужки через кров яка липне до його рук та змушує ковзати, то бачить Кеті що щасливо бігає по будинку від Томаса поки не бачить його, після чого кричить ледь не людським криком страху та тікає від нього у пітьму що ховається за дверима.

А подеколи, сни обмальовували йому абсолютно невідомі картини немов із фільмів. Він стоїть на даху та дивиться на сіре та мертве місто, поки двері з металевим скрипом не відчиняються десь позаду нього, та на той самий дах не забігає якийсь хлопець з чорним як у нього волоссям, в паніці зачиняючи після себе ті двері, абсолютно не помічаючи що не один. А після, лунає якийсь крик немов жіночий, і все у очах Аарона темніє. Картинка промальовується знову лише з моменту як його руки вже у крові, а незнайомий хлопець лежить розірваний біля тих самих металевих дверей. Сам Аарон намагався що разу відчинити ті двері уві сні та поглянути хто кричав, але не вийшло. Сновидіння переривалося на моменті як той торкався ручки.
Юний Вайт і подумати не міг, що після смерті батька а потім і матері, аби хто або що зможе його налякати або змусити щось відчувати, але знову помилився. Він став слабким, адже піддався людським емоціям. Перетворився у того, ким бажав ніколи не бути більше Кетніс. Людиною.

Яскраве світло вдарило по зіницях ока, та хлопцю довелося жмуритися.

Коли він прийшов до тями вперше, то зрозумів що зачинений у якомусь дивному приміщенні що схоже на справжнісінький ізолятор. Все було лише в одному тоні... Білому. Стеля біла, стіни білі, підлога біла, стіл зі стільцем білі, ліжко також біле. Та навіть на нього начепили комбінезон того ж кольору. Лише зв'язуючі мотузки на рукавах та ногах виділялися чорним, напевне для того щоб було легше їх схопити за потреби.

Це фальшиве місце раю зводило з розуму. Навіть дзищання мухи ніде не було чути, не те що голосів живих людей.

- Нарешті ти прийшов до тями Аліс. Я вже думала препарат тебе вбив. - Жінка підійшла до нього з уколом, та щось моментально ввела йому в руку. Рідина мала якийсь фіолетовий відтінок, але водночас була прозорою.

- Що... Коли... Як...

Відчуття ніби все тіло поступово німіє, потім спогади охопили його цілком та повністю.

°°° Спогади того дня °°°

- Пробач малий, але заради Кетніс ти маєш піти з цими людьми. - Кевін виглядав до болі подавленим та ніби безсилим поруч з жінкою яка стояла зліва від нього. Довге чорне та рівне волосся, худе обличчя, та синьо сірі очі. Висока та струнка. Білий лікарський халат.
- Що це означає? Хто вона? – Аарон очікував від них удару у спину. Але все одно було боляче.
- Я доктор Міллер юний хлопче. Кевін люб'язно розповів мені про твою хворобу при нашій першій зустрічі. Як лікар, я хочу допомогти тобі з нею та ознайомитися по ближче, щоб у майбутньому ми мали більше шансів допомагати таким як ти - погляд жінки був крижаним, а слова ніби переповнені отрутою. Вона викликала у людині повне почуття безвиході.
- Де Кеті?
- У безпеці. - знову говорила саме жінка.
- Я не тебе питав. - Аарон відчував явну небезпеку для себе коли розмовляла жінка.
- Кеті... Вона... - Кевін наче хотів щось сказати, але його перервали на півслові.
- Юна дівчина трохи прихворіла, та ми надали їй першу медичну допомогу. Зараз вона відпочиває у лікарні першого району та перебуває під наглядом медиків професіоналів. - почала пояснювати лікарка, та цим самим перетворюючись у ще більш підозрілу людину в очах юного Аарона.
- Першого? Чому ж лікарі з першого приперлися у таке захалустя як десятий? - Синьоокий тепер точно розумів що це пастка у яку Кевін якось вскочив. Лишалося лише знайти відповідь на питання як саме. Адже він не здавався дурним або жадібним. Родина завжди була для нього на першому місці. Старший би ніколи не допустився помилки на кшталт цієї.
- Ми регулярно робимо візити у нижчі райони за для підтримки балансу та стабільності стану жителів. - жінка почала якусь жестикуляцію руками, яку юнак сприйняв більше як подачу комусь якихось знаків, тому почав оглядатися та вслуховуватися вже не у слова лікарки, а саме у задній фон.
- Та ну? - Синьоокий сховав обидві руки у кишені штанів. - А я хіба жалівся на свій стан? Не дуже пригадую, щоб мав бажання контактувати з лікарями. Не люблю знаєте білий, та надто розумних людей.
- Тобі було погано Аліс. Тому я і привів лікарку до тебе.
- А я хіба просив тебе?
- ...
- А ще... Звідки ти знаєш де я живу? Кеті б точно не казала, бо ти припиниш її пускати, зі мною ж ти не спілкуєшся рівно з моменту як я пішов з твого дому. - Аарон дивився на старшого так, ніби читав як відкриту книгу. - Ти слідкував за нею. І як часто? Чому? Так сильно не довіряв власній малій?
- Ти міг бути небезпечним для неї. Я лиш хотів упевнитися що це не так.
- Упевнився? - Аарон нахилив голову на бік. - І що тобі це дало? Допомогло хоч у чомусь? Сумніви зникли? Тепер віриш що вона б тебе не зрадила?
- Малий...
- Чомусь я так і думав із самого початку. - Аарон зітхаючи раптом витягнув руку з кишені, та навіть мисливського ножа дістав із чохла, лезо направляючи на лікарку. Але якби у нього була вогнепальна зброя, то радості б у нього було куди більше. Та й пуля знайшла би свій дім.
- То це ти так хочеш сказати що відмовляєшся від безкоштовного та якісного лікування?
- Якби воно було мені потрібно, то я б вже давно пройшов до першого району і сам. Але, як бачите, я ще далеко не там. Тож робіть висновки самі якщо розумні. Ви ж лікар.

Кевін з панікою в погляді подивився на незадоволену лікарку. Та явно прибула з метою забрати Аарона із собою, але, мабуть, не думала що буде супротив. Чи хто знає. Може вона очікувала і такого від молодого хлопця який прийшов хто знає звідки ще й без пам'яті, але тікаючий від людей та обравший життя в сольну.

- Думаю, пора закінчувати цю сценку "хочу не хочу". Ніхто не питав чого ти бажаєш хлопчику. Тобі лише повідомили про те що ти МАЄШ піти. Варіантів тобі не давали дитино. Тобі варто тепер запам'ятати це кредо. Ти робитимеш те що Я тобі скажу. МОЄ слово і буде твоїм законом.

Раптом Аарон відчув потужний удар струмом у плече, та впав на землю ледь тримаючи себе ще у тямі. Все тіло покривало жаром та холодом одночасно, а кінцівки ніби перетворилися у вату. Як він не помітив цього? Коли встигли щось зробити поки він відволікся? А коли він так затупив взагалі?

- Моя сестра... - тихо віддавався голос Кевіна у його вухах.
- Вона поки що залишиться у нас. Підлікується. - жінка схрестивши руки підійшла до Аарона, та наступила на нього своїми туфлями. Хлопець так і відчував як підбори впиваються у шкіру крізь тканину його одягу.
- Але ж...
- Не хвилюйся. Їй не завадить медична допомога. У неї виявили невеличку проблемку у легенях яка виробилася із за тяжкого повітря у десятому. Але принцеса незабаром повернеться. Лише трохи пізніше. Або... Ви переїдете до неї. Якщо будете і на далі слухняними дітками та робити те що я вам кажу. Все залежить від вас.
- ... Звісно... Тітонько Шеріл. Як скажеш.

Після цього в очах Аарона все повністю розплилося, почорніло, а звуки зникли. Він знепритомнів.
Але істинну причину поведінки Кевіна тепер зрозумів. Його не обманювали та не змушували. Це було власне, обґрунтоване рішення здати нового знайомого заради порятунку сестри.

°°° кінець спогадів °°°

- По очах твоїх бачу що ти все згадав. Чудово. Менше проблем із поясненнями. – Лікарка Міллер відійшла подалі від Аарона, явно остерігаючись агресії якої і так не буде завдяки препарату.
- То ти їх родичка... – промовив той крізь зуби.
- Так. Вони мої племінники. Точніше лише Кевін, самий старший хлопчик. Малі вже не від моєї сестрички народилися, а від другої жінки мого колишнього зятя. Але Кев виявився надто добре вихованим, щоб кинути малих та піти зі мною. Ось тепер і розплачується. Здає своїх, розуміючи що не отримає пробачення а лише засудження з боку інших. Таке життя жалюгідних собак які обирають родину замість мозку.
- Де Кеті... Що ти з нею зробила?
- Дивно що це єдине питання яке тебе бентежить. Що ж з цією малою не так, раз всі за неї так бояться? Чим вона унікальна?
- Де вона? - Аарон був розгніваний.
- Там де ти можеш її побачити. Але поки що не побачиш.
- ...
- За для зустрічі, ти маєш бути хорошим та слухняним хлопчиком. Робити те що я тобі скажу, виконувати всі мої накази. І тоді, твій приз сам до тебе прийде.
- Я не собака, щоб слухатися тебе.
- У тебе не так і багато варіантів дитинко. - З посмішкою на обличчі, відклала порожній укол кудись в бік.
- Що ти мені ввела?
- Назвемо його "препаратом С". Він допоможе мені зробити тебе більш ручним та залежним від мене.
- Чого ти хочеш від мене?
- У тобі є дещо цікаве, загадкове, не зрозуміле для науки... Я хочу знайти розгадку.
- ... Ти божевільна...
- Це наука Аліс. Ти зрозумієш мене коли настане час. А доти... Прошу... Живи заради майбутнього людства та дозволь використати тебе як слід...

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-

Початок 2020 року.

Наступні півтори роки, Аарон міг бачити лише три речі: Свою кімнату яка була більше схожа на в'язничну камеру, зал для експериментів у дальньому підвалі куди його водили раз на 48 годин, та обличчя лікарки Міллер що приходила кожнісінького дня, рівно у той же час.
Більше жодних живих людей, ніяких балачок навколо, порожнеча та тиша. Зійти з розуму поступово здавалося вже буде не так і тяжко як на початку.

Його намагалися зламати весь цей час, годуючи пустими обіцянками по типу зустрічі з Кетніс або ж додаткової інформації, прогулянки на свіжому повітрі. Він вірив деякий час, та розчаровувався кожного разу як йому доводилося розуміти, це знову була брехня.

Жінці вдалося добитися часткової нестабільності у психіці юнака, а потім і добитися фізичних змін.

Аарон припинив з часом реагувати на фізичний біль, призабув що таке почуття, відмовився від їжі та сну.

Він став лялькою, яка тепер вже дійсно починала забувати своє минуле.
Єдине чого він бажав, це препарат яким його кололи раз на три дні. Організм став залежним від нього, та прагнув підвищену дозу.
Аарон став ніби наркоманом без наркотиків, та не уявляв, що взагалі відбувається навколо нього.
Принаймні, Лікарка Шеріл Міллер вважала саме так коли його бачила, і це всіх задовольняло.