Білий Кіт

Частина 4

Після створення Чорних драконів минув якийсь час. Кіра тієї ночі зі швидкістю світла втекла зі зборів, щоб не зустріти смерть раніше за належний їй час, намагалася уникати всіх, адже тепер боялася, що її закопає Вакаса як побачить, бо вона випадково але сказала йому закрити рота... Той природно трохи розлютився і пригрозив після того як зрозумів, що і хто йому сказав.

Кіара зрідка забігала в гості до сім'ї Сано, але перед цим дізнавалася чи є в них гості та хто саме.

Саме зв'язок із цією сім'єю допомагав дівчині боротися проти несправедливості, в якій їй доводилося існувати.

***

- Я СКАЗАЛА НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ! - Закричала дівчина відхитуючись убік.

- Не смій командувати старшим, що і як робити, малолітня ти соплячка! - знову замахнувся чоловік, ударивши Кіру по обличчю з величезною силою. Вона знову опинилася не там, не в той час.

Вітчим знову перебрав із дозою. Але цього разу все було набагато гірше за всі попередні рази. Чоловік тримав у руках величезний ніж і намагався вбити дитину. Та природно відбивалася і кидалася в вітчима чим тільки могла, щоб захистити себе. Молодшу сестру та як за інтуїцією, залишила знову у бабусі, а сама просто зайшла по зошити до школи і теж планувала повернутися і залишитися у бабусі. Але знову мало не стала трупом.

Кіара була дуже сильно побита. І цього разу отримала і по обличчю, куди її не били зазвичай, щоб та могла ховати синці. Підліток босоніж, з закривавленою розбитою губою, червоними від сліз очима, розірваною шкільною сорочкою і без будь-якого верхнього одягу, вибігла з дому, намагаючись втекти, рятуючи своє життя, яке справді було зараз на волосині. Один неправильний рух, і вона могла стати мерцем.

Вітчим погнався за нею не відпускаючи ножа.

Такого страху та паніки Кіра ще не відчувала ніколи. Адже зброєю їй ніколи не загрожували, а до кулаків вона вже начебто і звикла.

Вона бігла, не знаючи куди. Бігла в невідомому їй напрямку, не опізнаючи вже навіть рідних вулиць через страх та затуманений розум. Вона боялася найбільше на разі спіткнутися та впасти, цим самим підписуючи смертний вирок.

Вдалині вона побачила знайоме обличчя. Там йшов Шінічіро і вже знайомі їй люди. Спочатку вона злякалася їх, але швидко зрозуміла, що навіть Вакаси так не боїться, як зараз вітчима із ножем.

Кіара машинально побігла в їхній бік, як метелик на світло, і прокричала його ім'я. Сано упізнав голос, і повернув голову у напрямок звідки почув поклик. Побачивши подругу, спершу той не зрозумів чому вона так відчайдушно біжить. Але коли підбігла ближче, Шінічіро побачив як кров так і розірваний на ній одяг. Та намагалася сховатися від гніву вітчима в обіймах друга, в які просто влетіла, намагаючись миттєво вгамувати тремтіння тіла, але почувши крик чоловіка котрий наближався все ближче, її почало трясти ще сильніше.

- Він мене вб'є... - прошепотіла та сівшим, втомленим і тремтячим голосом.

- І пальцем не торкнеться. Це я тобі обіцяю. Можеш бути спокійною. - Заспокоював подругу Шин, погладжуючи її по голові. Хоча і боявся торкатися, не бажаючи зробити їй ще більш боляче. Адже він не знав де та які синці чи навіть рани ховає одяг.

- Це що, та сама мала? - подивився на дівчинку Бенкей із здивованим виразом обличчя.

- Ага. Тільки трохи перелякана і побита. - відповів тому Вакаса, як завжди, не зацікавлений ні в чому.

- Ц... Навіть шкода якось...

- Божечко, які ми ніжні раптом стали...

- За цю дівчинку я відповідаю як за рідну сестру. Їй зробили боляче. І, як бачите, дуже сильно. Допоможете мені? - перевів погляд старший Сано на хлопців, даючи зрозуміти, що відмови особливо і не готовий приймати від жодного з них.

- Я зазвичай не волонтер... Але коли дівчаток дорослі мужики б'ють, мене дуже бісить. Навіть хочеться вбити. - пробубнив Вакаса вже крокуючи у бік шаленого чоловіка з ножем. Той, природно, почав ним махати і перед хлопцем.

- Прийму це за позитивну відповідь.

- Він мене дратує своєю фізіономією. Але слабак. На нього двоє не потрібні. - прогарчав Бенкей досить зло. Було легко зрозуміти, що його розлютив вітчим дійсно сильно.

- Чула? Все добре. Ми не дамо тебе образити знову. Вибач, що не змогли допомогти тобі раніше...

- Я боюсь його...

- Трупів не бояться. Вони не можуть зашкодити. - відрізав знову Вакаса, натягнувши либу на своє обличчя. А очі його заблищали від відчуття майбутньої бійки.