"Гроші - це не кохання"

Розділ 2.

Гарна, молода дівчина сиділа за столом напроти свого діда.
Дід вдягнений доволі вишукано, але просто. Цей стиль чимось схожий на козацький.
Сама дівчина в простому вбрані, чимось віддалену до військову форму.
Обидва грали в шахи. Навколо, скрізь вітер проходила тиша та зосередженість. Місце де вони перебували була велика зала. Почувши звук, чимось схожий на скрип по чомусь дерев'яному.
- УРА! Я перемогла!- встала і підняла руки до верху.
Її довге волосся було зв'язане в пучок, а усмішка розтягнулася до вух, жовто-блакитні очі весело сяяли.
- Гаразд, ти перемогла. Видно що з мого роду! Вітаю.- щиро посміхнувся Запорізька Січ.
- Дякую! Я не очікувала, що так швидко обіграю тебе.- посміхнулася у відповідь.
Закінчивши гру, обидва вирішили взяти перерву на перекус. Перекус був одноманітним - кров в прозорих не великих упаковках. Оскільки Українська родина давно була вампірами, після того як москва знову атакувала, то в той час були розробки подібні до безсмертя. Це таки спрацювало, але лише на тих, хто мав гарну витримку, щоб перенести складне й болюче перетворення. Тому лише прямий рід українців став повністю вампірами.
Проблема із їжею не особливо була. Через ненависті до свого агресивного сусіда, було вирішено вбивати і випивати їхню кров. Оскільки їх як тарганів доволі багатенько, тож проблем не має з'явитися.
Під час перекусу до них приєднався ще один. Юнак був більш старший ніж виглядав, але про це знали лише його знайомі вампіри. УПА теж захотів поїсти, тому завітав на кухню. Кухня було з розмірами масштабної зали. Ніхто з них не промовив, а ні слова, бо всі смачно смакували свіжу прохолодну кров із холодильника.

/ Я все ж таки додала більш фентезі і до того ж у мене не було в історіях вампіри. Я обожнюю вампірів і демонів 🥰. Так що ось так.\