Поки обирав одяг, що зайняло може декілька годин, як подзвонили в двері.
Почувши знайомий звук, залишив все і пішов відкривати.
За дверима, що повільно відкривала рука Канади, показався гарний молодий хлопець із веселим настроєм.
– Привіт! Ти мене довго чекав?– швидко запитав Фінляндія.
– Ні, я весь цей час підбирав підходящий одяг для зустрічі і ти вчасно.– його тон не випромінював ні суму, ні радості, просто нейтральний вигляд і стан на обличчі.
– Ти виглядаєш дивним. Де твій настрій!? Що з ним сталося?– поцікавився хлопак.
– Чого б це у мене був настрій? Досить про це! Краще скажи, що цього разу ми робити будемо, що ти насмілився мене витягнути у один із моїх вихідних?– в його тоні відчувається нотки невдоволення.
– Добре, добре, ти тільки не злися на мене. Я подумав, що можна сходити в кіно... На фільм жахів!
– Що за натяки?
– Ніяких! Просто дружні прогулянка! Ти справді класна людина, не через статус або гроші...– намагався заспокоїти друга, який своїм поглядом випалював його самого.
– Ну, добре, повірю на цей раз. Пішли вже.
Йдучи пішки, оскільки авто занадто видне на фоні звичайного буднього дня, тому йти ногами своїми доволі не погано. Погода знову зіпсувалася в прохолодну і сумну. Осінь все-таки, як-не-як на дворі. Яскраві дерева, а деякі майже стали голими без листя. А саме різнокольорове листя так і шурхотіло під ногами.
– Нам далеко? Мене дратує багато народу на вулицях. Це вже занадто для мене.
– У тебе страх натовпів, чи що?
І отримав у відповідь ліктем в бік тіла довга.
– Я ж просто спитав! Чого так сердитися! Я ж турбуюся про тебе, раптом у тебе справді така фобія, хто тебе знає!– тон перейшов на крик, що було не дуже добре.
Тому треба було щось змінити.
– А який фільм жахів ти хочеш? Вже обрав?– змінив тему на іншу, щоб не провокувати прохожих.
– Хм... Ні. А ти який би обрав? Є зомбі, вампіри, демони, маніяки, який до вподоби?– поцікавився той йдучи на пару кроків вперед.
– Якщо б я сказав бойовик або маніяк, то це не зовсім цікаво. Демонів і зомбі я знаю, і бачив, тому ні. А у вампірів взагалі не повірю би, навіть, якщо зустріну в живу.– схрестив руки.
– Ха-ха-ха! Ти це серйозно!? Яка хрінь! А мені вони подобаються, кров п'ють, непогано.
– А якщо б хтось попросив дозволу у тебе на те, щоб вкусити, погодився би?– із сарказмом спитав.
– Ні! Я ж не кажу про реальність!
Вони обидва якраз перейшли дорогу і були біля кінотеатру.
ВИ ЧИТАЄТЕ
"Гроші - це не кохання"
ФанфикПривіт всім! Малюнок не мій! Давненько я не писала романтичне. Вирішила написати ще більше подібних шипів, як із Німеччиною та Рейхом. Але цього разу буде англомовець, але оскільки я давно не писала, то можуть бути труднощі із натхненням та ідеями...
