Крок до вічності

Розділ 3

Я стою біля своєї автівки, і спостерігаю, як діти підбігають до Емері та обіймають її, вони з цікавістю розкривають пакети, які та їм привезла. У мене не вкладається в голові, як можна мати стільки добра в серці, щоб відноситися з такою ніжністю до чужих дітей.

Кожна дитина, яка підходить до Емері, щось їй розповідає, а вона слухає всі розповіді так, наче це найважливіші і найцікавіші історії в її житті. Цей момент просто поглинає мене. Я не хочу думати ні про що інше, як про Емері та її добро.

Вона дзвінко сміється, коли маленька дівчинка, щось їй каже, і це змушує мене посміхнутися теж.

Це зачаровує мене.

Пройшло майже 3 місяці з того моменту, як я бачив Емері, і мені кожного дня кортіло знову її побачити. І знаючи, що сьогодні вона буде в одному з дитячих будинків, я не зміг втриматися.

Мені було необхідно, знову побачити, як вона світиться, дивиться на мене.
Її тепло таке ж заразне,  як і її усмішка. Вона моя-лихоманка, яку я не хочу лікувати.
Я хочу, якомога довше відчувати її вплив на себе, бо я вже підсів на нього, як на іглу.
Емері Брукс, своєю присутністю наче стирає темряву з мого життя, залишаючи лише прекрасну буденність.

Дівчина повертає голову в мій бік, її погляд зачіпається за мене.

Усміхаюся їй, але не рушаю з місця.
Це таке задоволення спостерігати за тим, як вона ніяковіє на мить, а потім відвертається, щоб подумати про щось.

Емері мне поділ своєї сукні, а потім підіймається.
Вона йде до мене.

- Чому ви тут? - в її голосі немає страху. - Ви слідкуєте за мною?

Так, Емі. Я слідкую за тобою, моя розумниця.

- Мав зустріч з твоїм батьком, він попросив забрати тебе. - коли я випрямляюся, то дівчині доводиться трохи задерти своє підборіддя, аби заглянути мені в очі.

Я готовий стояти вічність на колінах, щоб дивитися в її горіхові очі.

- Але батько мені нічого не казав. - махає головою Емері.

- У нього ще одна зустріч, він не встиг.-потискаю плечима. - Ходімо заберемо твої речі. - показую рукою, аби вона йшла перша.