Крок до вічності

Розділ 4

Я озираюся, але її ніде немає. Сотні людей, але всі тьмяні. Довкола пусті розмови, лукаві особистості і жодного натяку на Емері.

Мій мозок не розуміє, що зі мною коїться, бо я буквально дурію за цією дівчиною.

- Ці люди - дурні, Флавіо. - Лоренцо підійшов до мене. - Нагадай, якого біса ми тут? Тому що ти хочеш трахнути доньку Арло? Флавіо, вона...

- Лоренцо, ми тут, тому що Арло - наш партнер. Якби я хотів просто залізти до Емері в трусики, то не тягнув би тебе з собою. - допиваю свій коньяк.

Коли вона зʼявляється перед моїми очима, я не відводжу погляду.
Спостерігаю за нею, як за здобиччю.

- Рада вас бачити. - вона знову зі мною на «ви».

- Привіт, Емері. - усміхається Лоренцо, та цілує її руку.
Я ж лише спостерігаю, їй це не подобається.

- Ви запізнились. - зауважую я.

- Так. - соромиться вона. - Мала деякі справи.

- Ви відповідальні, це похвально. - лестить Лоренцо.

- Дякую. - соромʼязливо посміхається дівчина.

- Станцюймо? - я протягую їй руку.
Емері дивиться на неї, якусь мить, а потім підіймає погляд.

Ми обоє розуміємо, що це стане чимось більшим ніж просто танець.

Коли її рука лягає в мою долоню, відчуття цілісності заповнює мене, дихати стає легше.

Я веду її в центр зали, кладу свою руку на її талію, вдихаю запах ванілі.

Вона вже згубила мій розум, що ж забере наступним?

- Якщо тебе створив Бог, то тільки для того, щоб погубити мене. - шепочу їй на вушко.

- Всі ми створені Богом, і ним ми будемо знищені. - відповідає Емері.

- Якщо це дійсно так, то ти - моя релігія. - веду її далі.

- Флавіо. - дихання Емі збилося, коли я притягнув її тіло до себе тісніше. - Це так гріховно.

- Але так само солодко, як і твої вуста. - усміхаюся. - То був твій перший поцілунок, чи не так?

- Хіба ти не знаєш, Флавіо? - цей невинний погляд, зазирає до моєї мертвої душі. - Тепер ми повинні побратися. - зніяковіло посміхається Емері.

Дивлюся на неї, і посміхаюся.

Мені подобається це правило.