Фф з Скарою(Заморожено)

частина 16

Ранкова пташка щебетала на вулиці, а раннє проміння проникло в середину.

Дівчина, що так і не зуміла зімкнути очі минулої ночі встала з ліжка. Сьогодні їй треба книги, які є в академії, але постарається не попадатися на очі іншим.

Її біле волосся переливалося промінням. Вставши, вона пішла вмитися, після чого пішла на кухню. Ще ніхто не проснувся, а це означає, що прокинулась вона перша. Це зробило її спокійнішою, адже менше шансів зустріти ті синьо-фіолетові очі, які заворожували її. Поснідавши, вона вибігла з будинку. Її шлях простягався до міста, але вона поки що на початку шляху.

Проходячи повз гілля вона почула звук. Він лунав так, ніби хтось йшов в її сторону. Вона вирішила заховатись і поглянути хто це.

Це була група пустельників, які про щось голосно гомоніли.Що вони тут роблять? Адже вони живуть в пустелі, там де сонце. Дівчина почула їхню розмову:

-Хохо, непережевайте моя мама прийме вас. -впевнено промовив молодий пустельник, що вів їх кудись.

-Еге ж, тобі нагадати як вона на нас галакала? -з сарказмом спитала пишно тіла дівчина,яка йшла поряд з ним.

-Воу, друже ти чого позаду плентаєшся? -спитав хлопець, що вів. Питання було надіслано високому мускулистому брюнету і тут Лія зрозуміла.

-"Стоп, очі знайомі.. Це ж той пустельник, який був впав на мене. Цікаво цікаво. "-подумки казала вона. Її увагу, ще в першу зустріч, були привернули його очі. Такі чисті і красиві, так наче там вся його душа. Поки вона їх роздивлялась, то почула голос дівчини з їхньої компанії.

-Я відчуваю, що тут хтось є. О! Он там! -сказала вона глянувши на кущі за якими була Лія.

Велитень,що проводив їх до мами, був направився у сторону Лії. Вона швидко спробувала втекти, але її вхопили.

-Так-так-так, хто тут у нас? -спитав він і поглянув прямо увічі.

-Просто прогулювалась, проблеми? -вирішила відповісти вона.

-Так, проблеми. Нашу розмову підслухали,-промовив швидко він, і вже б заніс руку для удару, якби не долоня, що спіймала його кулак.

-Стривай, невже ти за це занесеш на неї руку? Я не думаю, що комусь була б цікава розмова про твою маму, - сказав зеленоокий, який до цього не подавав голосу. Після цього він відпустив лікоть товариша і поглянув на Лію тоді коли його друзі розвернулися, щоб  попрямувати далі. -Ти як? Ціла? Не зважай на нього, просто у цього хлопця деколи емоційні коливання.