Новий кінець

11.

"Я бачив уві снах тебе, і видавалась ти красивою..."

Деміан.

Ця дівчина зводила мене з розуму. Коли я сьогодні побачив її на пляжі з якимось придурком, мені захотілось підійти і забрати її додому. Я розумію, що ми знаходились не в тих стосунках, щоб я міг вказувати, що їй робити і з ким спілкуватись, не те, щоб я би міг їй вказувати, але з часом все зміниться. Після переписки з нею, я трохи розслабився, бо по її повідомленнях, я зрозумів, що це не було побаченням. В решті решт, мені не варто було перейматись, бо в кінці ми все одно будемо разом.

Я зайшов в свою квартиру, яку купив нещодавно в Лос-Анджелесі. Переїзд в це місто дався мені, можна сказати, легко, хоч я і прожив усе своє життя у Лондоні. Лос-Анджелес і Лондон були абсолютно різними містами, але, якщо чесно, Лондон трохи набрид мені за все життя і Лос-Анджелес був тим, чого я потребував. На робочому столі лежав примірник моєї нової книги відклавщи його в сторону, я взяв свій ноутбук. Поклавши його перед собою на стіл, я відкрив інстаграм і почав шукати сторінку Ейли. Не знаю чому я шукав її саме на ноутбуці, а не в телефоні, можливо так мені було зручніше.

Знайшовши її профіль, це було не так складно зробити, я побачив останні фотографії з пляжу. Вона була щасливою, поруч з друзями, і виглядала, як завжди прекрасно. Останні фотографїї були зроблені в книгарні і на пляжі, а під ними були коментарі Люка. Ну звісно. Ейла подобалась моєму брату і я знав про їх нещодавний поцілунок, після якого ми з нею розмовляли. Мені сподобалось бачити її в такому незвичному для неї стані і те, як вона назвала мене містером загадка, було смішно.

Я згадав нашу розмову і відчув легке занепокоєння. Невже Люк дійсно думає, що між ними може щось бути? Він завжди був романтиком і іноді занадто вперто йшов до своєї мети, але думаю Ейла не сприймала його більше, ніж друга. Я посміхнувся про себе, бо згадав, як дівчина червоніла при мені декілька разів, не пригадую, щоб таке було з Люком.

Мої думки перервалися, коли я побачив нове повідомлення від Люка:

"Брате, чи не хочеш зустрітися сьогодні? Маю дещо обговорити."

Зітхнувши, я вирішив, що краще поговорити з ним особисто. Можливо, варто було б трохи прояснити ситуацію.

"Звісно, давай зустрінемось в кафе біля твого дому через пів години," – відповів я.

В кафе було тихо і затишно. Люк вже чекав на мене, коли я прийшов. Він виглядав трохи напруженим, але, побачивши мене, посміхнувся.