Новий кінець

14.

"Я повний скарбів музей, а ти так і не розплющив очі"

Не знаю, що я відчувала в цей момент, але мій рот,наче закрили на ключ. Перед нами стояв Люк, обличчя якого, було повне гніву і через секунду, він вже прямував до Деміана. Я розумліа, що зараз буде і чомусь, інстенктивно стала перед Деміаном. Він тільки ж посміхнувся і доторкнувся моєї руки, кажучи відійти.

- Ейло, краще відіди,- гарчав на мене Люк.

- Послухай, ми можемо спокійно поговорити? - запитала я Люка і старалась говорити спокійно. Люк зупинився перед нами і декілька разів видихнув, заспокоюючи свої емоції.

- Добре, але вдвох,- подивився на мене хлопець і в його погляді, я побачила відразу.

- Ага, а ще що? Ти не можеш приходити сюди і казати, що нам робити. Вона не твоя, в біса, дівчина! - тепер гніватись почав Деміан, а я хотіла піти звідси.

- Щось я не пам'ятаю, щоб вона була твоєю дівчиною,- хмикнув Люк.

- Ви можете заспокоїтись? - трохи голосніше, ніж зазвичай сказала я,- Я хочу поговорити з Люком,- подивилась я на Деміана, звертаючись до нього,- Наодинці.

Деміан хмикнув і відійшов, так, щоб він нас не чув. Люк залишився стояти на місці, його обличчя було напружене і зле.

- Що ти хочеш мені сказати, Ейло? - запитав Люк, його голос тремтів від гніву.

- Я хочу сказати, що не розумію причину твоєї злості. Я розумію, що можливо, ти не очікував побачити нас разом, але я теж не думала, що так вийде,- я замовчала, щоб обдумати, що казати далі, - Але я думала ми з тобою друзі...

- Ти дійсно думаєш, що я хочу дружити з тобою? - посміхнувся Люк,- Або поцілунок на вечірці був дружнім?

- До цього поцілунку, ти поводив зі мною, як друг, а після нього ми взагалі не спілкувались, - відрізала я. Люк тяжко видихнув і стояв, дивився на море.

- Ейло...можливо, я пергнув сьогодні палку, але не жалію про сказане. Я не знаю, що в тебе з моїм братом, але не думай, що він такий прекрасний,- сказав Люк і повернувся до мене так, що ми зустрілись поглядами.

- Я не знаю твого брата, як і тебе, виявилось. Мені не варто було відповідати на твій поцілунок. Якщо цим, я дала тобі якусь надію, вибач, - сказала я і Люк хмикнув.

- Я не знаю, що зараз сказати. Мені треба це обдумати,- сказав Люк і відійшов до мене, прямуючи на вихід з пляжу. Ну що ж, я втратила єдину людину, з якою нормально спілкувалась в університеті, але не вважаю себе виною. Можливо, і мені, і Люку треба час обдумати це все. Я заплуталась в своїх відчуттях і емоціях, але єдине, що знала, так це те, що сьогоднішній вечір з Деміаном змінив дещо для мене.