Новий кінець

24.

"Ти і я - це вічне, як і небо"

Дивлячись, як закриваються двері за Деміаном, в голові було багато думок. Я знала, що моя поведінка в цій ситуаціїї неправильна, але я не могла по іншому думати. Якщо б він розповів усе й одразу...

Я встала з дивану і подивилась навкруги. Я була в квартирі Деміана і не знала чи варто мені повернутись в свою. На годиннику вже було піздно і не хотіла йти зараз до себе, тому прийняла рішення залишитись.

Пройшовши в спальню, я відкрила двері балкону. Прохолодне повітря ночі ласкало моє обличчя і я присіла на крісло-гамак, що стояло тут. Взявши телефон до рук, я чомусь полізла в галерею. Це була моя терапія, коли я хотіла відволікти думки. Я почала переглядати фото з Деміаном, за цей час, що ми разом. Їх в нас було небагато, але мені і так, треба було його вмовити на ці. Я посміхнулось при вигляді чергового фото, де ми з Деміаном на територїї мого університету, сидимо на лавочці з морозивом. Це все викликало в мене безліч емоцій і тому я перегорнула ці фото і почала дивитись інші.

За час поки ми з Нерезою жили в гуртожитку, відбулось не мало цікавого і веселого, тому фото і відео з того часу, покращили трохи мій настрій. Переглядаючи ці знімки, я занурилась у спогади. Вечори в гуртожитку з Нерезою, сміх до пізньої ночі, наші спонтанні вечірки і прогулянки містом. Одне з відео показувало, як ми з Нерезою співаємо в караоке, обоє фальшивимо, але абсолютно щасливі. Я засміялась, дивлячись на наші обличчя.

Неочікувано для себе, я почула ззаду шорохи і обернувшись, очікувала побачити Деміана, але побачила Люка. Трохи налякавшись, я підскочила з крісла, а телефон випав з рук, приземлячись на крісло.

- Люк...ти мене налякав. Що ти тут робиш? Я думала тобі поки, що треба бути вдома,- запитала я.

- Я зайшов до Деміана, але бачу його тут немає, - чоловік ніяково провів рукою по волоссю, а я вийшла з балкону, забравши телефон і зачинила двері.

- Я...насправді не знаю коли він буде, - мені не хотілось розповідати про сварку з Деміаном.

- Тоді, я задзвоню до нього завтра,- сказав Люк і ми пішли в сторону виходу.

- Добре, - після моїх слів, Люк не поспішав вийти.

- Я бачу тебе щось хвилює,- вздохнув Люк і наблизився до мене, від чого я почула себе ніяково. Через секунду його обличчя було біля мого і в середині все зжалось. Я не розуміла, що він хоче зробити, тому трохи відсунулась подаль. Але чоловік встигнув поцілувати мене в щоку і, як раз в цей момент, двері відкрились і я побачила здивоване обличчя Деміана. Просто прекрасно!