Новий кінець

13.

"Ти мій улюблений провал, і помилка моя найкраща"

Сьогоднішній день почався з незадоволеного покупця в книжковому магазині. Чоловік-покупець дуже голосно мені доводив, що в нас повинна бути книга, яку він всюди шукає.

- Вибачте, але, як я вже казала книги немає,- я старалась зберігати спокій і навіть, якщо б і я хотіла зараз на нього накричати, все одно не могла.

- Знаєте, я хочу написати жалобу на ваш магазин, - кричав і махав руками чоловік, від чого я закотила очі. В цей момент до каси підійшла Лілі і вигнула брів, подивишись на мене.

- Доброго дня, щось трапилось? Я можу чимось допомогти? - посміхнулась Лілі і подивлась на чоловіка максимально невинним виразом обличчя.

- Господи, ще одна,- тяжко видихнув чоловік,- Сенс від вашого магазину, якщо тут немає книги, яку я шукаю?

- Але ми можемо запропонувати схожу...,- невстигла Лілі договорити, як чоловік хмикнув і вийшов з книгарні.

- Тяжкий случай, - сказала я і видихнула з полегшенням, що він пішов.

- Точно, і на жаль він не перший такий, - посміялась Лілі і відійшла далі розбирати нові книжки.

До приходу нервового чоловіка, день в книгарні був доволі нудний. Ми з Лілі не сильно спілкувались між собою. Я була цілий день на касі, а вона розбирала нові книжки, які привезли зранку. Мені декілька разів дзвонив Люк, але бажання відповідати йому не було. Я знала, що ми домовилась поговорити і від цієї розмови, я не можу втікнути, але зараз, коли в моїй голові всі думки були про Ксандера і Деміана, місця для Люка точно не було. Хоча, кому я брешу, майже всі думки займав Деміан і його незрозуміла поведінка. Це було схоже на...ревність? Логічно в моїй голові не вкладалось по якій причині він міг мене ревнувати. Ми не були друзями і наше з ним знайомство пройшло не найкрищим видом, тому навряд чи Деміан мав почуття до мене. А щоб ревнувати, точно треба їх мати.

Я тяжко видихнула і взяла телефон, поки в книгарні нікого не було. Моя зміна закінчувалась через дві години, і я хотіла час після роботи присвятити навчанню. З початком роботи в книгарні, я багато пропускала і треба було це наздогнати. Я почула, як двері книгарні відкрились і хтось зайшов. Я підняла голову, щоб привітатись з покупцем, як побачила Деміана. Тіло напряглось, а в животі усе зжалося. Дивна була реакція, але напевно це було зв'язано з вчорашньою розмовою по телефону. Я подумала, що він прийшов до Лілі, але побачивши мене за касою, чоловік направився до мене.