Я ніколи не могла назвати троянду моєю улюбленою квіткою, проте часто, думаючи про себе, в голові виникала саме така асоціація. Чому? Ні, я зовсім не вважаю себе такою ж тендітною та ніжною, як рожева троянда; або також ж п'янкою та чарівною, як червона. Я взагалі не схожа на троянду. Хіба що... Шипами.
Відчайдушно бажаючи привернути увагу людей, як та троянда під сонцем, я ховала власні шипи, кидаючи тінь. Але, так чи інакше, підходячи ближче, вони завжди помітні й відчутні, цього ніяк не уникнути. Адже сонячний день буває не завжди.
Мій захист від розчарування й болю. Бути вразливою - завжди було страшно.
«Тебе не приймуть, не залишаться з тобою» - думка, яка завжди була тихим співом в моїй голові, як нагадування, коли я мала сміливість припустити інакше.
«Бо від троянди в тебе тільки одне - її колючі шипи».
Згодом захист став не тим, чим був на початку. Іноді він ставав зброєю, завдяки якій я нападала на тих, хто все-таки залишався поруч. Адже кращий захист - це напад, чи не так нас вчили в дитинстві? Тоді вже ніхто не зможе зробити мені боляче. Я їх випередила.
Напевно, і справді, від троянди в мені тільки голки, якими я не пускаю багатьох людей далі. Іноді мені досі страшно, що їхні необережні рухи зламають бутон, а я не буду мати сили перешкодити цьому. Справді захистити себе.
Проте, чи вартує воно того? Чи дійсно кожен хоче обірвати пелюстки, розтрощити стебло і вирвати корені? І чи справді я не маю сили?
Напевно, ніколи не дізнаєшся, поки не спробуєш це. Можливо, зараз саме такий час?
ВИ ЧИТАЄТЕ
30 Days
Short Story«30 днів» - письменницький марафон до річниці створення Українського Wattpad Ком'юніті ✨
