Хто про що, а я одразу на це слово згадую своє перше кохання, бо у нього схоже прізвище. Звісно, кохання тут скоріше жарт, ніж правда, бо ми були зовсім маленькі, але так чи інакше, я пам'ятаю його і досі, скільки б років не пройшло.
Наше спілкування було недовгим, бо він переїхав і на цьому наші шляхи розминулися назавжди. Тоді у нас не було доступу в інтернет або власних телефонів, тому ми примудрилися загубитися навіть в не такому вже й великому місті. Зате залишилися смішні та цікаві дитячі спогади й касети з нашими піснями та розмовами десь у старій кімнаті покійної прабабусі.
Раніше, в школі, я періодично згадувала і намагалася знайти цю людину. Мені не хотілося відновити спілкування, а лиш із цікавості подивитися, чим він живе і що змінилося. Але я так і не знаходила нічого.
Напевно, саме ця зустріч надломила мою власну внутрішню кригу, бо я відчула що «ого, я можу комусь подобатися?». Це було перше моє усвідомлення і розуміння цього. З часом я знаходила то підтвердження, то спростування власної думки. Напевно, комусь точно можу, але інколи не тим, кому хотілося. Внутрішня крига то ставала міцнішою, то тоншою під натиском почуттів та закоханості.
Зараз моя «крига» остаточно розтанула і я більше не потребую її, аби захищати власне сердце. Воно відкрите і в надійних руках. Мені не страшно було віддати його таким, яким воно є, не треба було одягати додаткову броню, щоб воно не розбилося, якщо його впустять. Сподіваюсь, що більше ніколи й не знадобиться. І хоч це сталося не з ним, я вдячна тій людині до сих пір - за те, що мені є що згадати. І за те, що завдяки йому з'явилася перша тріщинка.
ВИ ЧИТАЄТЕ
30 Days
Short Story«30 днів» - письменницький марафон до річниці створення Українського Wattpad Ком'юніті ✨
