Перше, що прийшло в голову, це відображення в дзеркалі.
Раніше я не дуже любила дивитися на себе. Завжди помічаєш недолік, завжди щось кидається в око і псує твій настрій. Навіщо всюди ці дзеркала, для кого вони? Я не хотіла бачити себе там, не хотіла бачити себе на фото. Це було таким тихим, але нав'язливим й прискіпливим голосом всередині, що я довго не усвідомлювала, що він взагалі є.
З роками стало легше дивитися в дзеркало. Навіть не просто легше, мені подобалося це робити. Багато уваги і якоїсь неочікуваної впевненості відкрили в мені необхідність цього: дивитися й роздивитися, фотографувати себе всюди і як тільки можна. Проте все це через призму прикрашання, закрашування і декору. Так було легше зробити перший крок. Бо без всього цього - все ще важко.
Зараз я спокійно дивлюся на себе у відображенні й більше не бачу того самого прискіпливого вогника. Я просто є, такая яка є. Я дивлюся на себе без макіяжу, спокійно дивлюся з. Нерозчісана, з зачіскою, хвора і замурзана, або нарядна та весела. Все це - просто різні стани однієї мене. Немає страху подивитися і побачити себе без нічого. Більше не соромно, що побачать темні круги під очима, неслухняні брови, неідеальний ніс чи щось ще. Я навіть ношу окуляри на вулиці.
Але перш ніж не боятися все це робити, я перестала боятися власного відображення і познайомилася з ним.
Виявилося, воно не таке вже і погане. І чого ми не подружилися раніше?
ВИ ЧИТАЄТЕ
30 Days
Short Story«30 днів» - письменницький марафон до річниці створення Українського Wattpad Ком'юніті ✨
