Раніше я вважала, що фотографувати щось - це безглузде заняття, трата часу. А тим часом батьки любили зберегти кожен момент життя у маленькому екрані фотоапарату.
Не знаю, чи їхній несвідомий приклад, чи щось інше посприяло цьому, але в школі я різко захотіла фотографувати. Мені подарували на той час крутий фотоапарат, але з умовою, що я піду на курси, аби навчитися це робити.
Я сумлінно відходила курси і навчилася азам. Навіть спробувала фотографувати знайомих за невеликі гроші. Виходило, наче, навіть непогано для новачка, але я швидко зрозуміла, що це не моє. Не сама фотографія, ні, а фотографування людей.
Мене тянуло до природи. І, сама не помітивши, я стала як моя мама, у якої головними моделями були квіти. Так це і залишається по сей день. Наді мною часто сміялися, бо майже весь мій інстаграм - це фото квітів і зовсім трошки чогось іншого або мене.
А я не можу по-іншому. Мені нецікаві пейзажі, мені нецікаві люди чи натюрморти. Мене захоплює інше - поринути в світ рослин і зазирнути туди, куди ніколи не заглянеш в швидкому ритмі життя: у середину неяскравої квітки, у павутину між листям, у тінь, що падає на бутон.
Але є у мене ще невелика слабкість - це фотографування котів та заходів сонця на телефон. Ну, і якихось приємних речей, що сталися за день.
Не можу сказати, що я колекціоную спогади чи певні моменти завдяки фото. Насправді, я хотіла би. Напевно, так це було частково і раніше. Зараз фото для мене - це спроба передати те, як я бачу світ. Що для мене важливо та цінно в даний момент.
І хоч з повномасштабним вторгненням я рідко виїжджаю на дачу з фотоапаратом, аби поринути в той самий світ різнобарвної зелені, я знаю, що це саме те хобі, яке я теж пронесу крізь роки. Це те, що відгукується в самому серці. Як би для кого це дивно не виглядало.
ВИ ЧИТАЄТЕ
30 Days
Short Story«30 днів» - письменницький марафон до річниці створення Українського Wattpad Ком'юніті ✨
