Прихована симпатія

5 Міша тут до чого?

Після завершення вечірки всі збиралися додому.

Ж: Ну що, по домівках? Міха, ти з ким поїдеш? Ми ж можемо тебе підкинути.

М: Не переймайся. Я сам доберуся. Та й прогулятися буде корисно після такого вечора.

Жора знизав плечима, очевидно, не надаючи цьому великого значення.

Ж: Як знаєш, бро. Ну що, Саш, готова?

Саша кивнула і, кидаючи останній погляд на Мішу, попрямувала до виходу разом із братом.
Коли вони сіли в машину, Жора завів двигун і, поглянувши на сестру та поцікавився.

Ж: Як тобі вечір? Трохи відволіклася від універу?

Саша трохи замислилася, перш ніж відповісти.

С: Так, відволіклася. Хлопці як завжди молодці, хоча... дещо мене все ж тривожить.

Ж: Тривожить?

Саша злегка посміхнулася і вирішила не розкривати всі свої думки.

С: Просто всі ці дівчата, які з'являються навколо вас. Не те щоб я була проти, але іноді важко усвідомлювати, що не всім можна довіряти.

Ж: Ну, ти ж знаєш, у футболістів завжди буде багато уваги з боку дівчат. Головне - не втрачати голову. І я впевнений, що Міша в цьому плані теж тримає ситуацію під контролем.

С: А Міша тут до чого? Я за тебе переживаю. Знайдеш собі дівчину. Потім весілля, діти...

Ж: Так, не хочу більше це чути, - промовив хлопець та увімкнув музику.

Саша посміхнулася, хоча її думки знову повернулися до того, як Міша намагався виправдатися перед нею за ту дівчину. Чому це її так хвилювало? Чи був у цьому якийсь прихований сенс, якого вона ще не до кінця розуміла?

Саша вдихнула глибоко і відвернулася до вікна, спостерігаючи за нічним Києвом, що пробігав за склом машини.

Наступного ранку:

Ж: Саш, ти зараз вдома?

С: Так, Жор. А що таке?

Ж: Я забув у Міши планшет, треба забрати. Я зараз не можу, а Міша, здається, вдома. Можеш підскочити до нього? - Жорік говорив швидко, ніби кожна хвилина була на вагу золота.

С: Може, ти пізніше сам з’їздиш?

Ж: Не варіант, у мене справи на весь день. Просто забери, будь ласка. Я залишив його в Міші, коли ми дивилися матч. Мені він завтра дуже потрібен.