Злочинний синдикат

Розділ 1

Ось дівчина стоїть перед дверима величезного маєтку, це те місце де дівчина можливо працюватиме. Це її шанс, оскільки на всіх попередніх їй відмовили через те, що вона ще навчається в університеті, хоч і заочно.

Соломія: доброго дня, я прийшла на співбесіду, до Миколи Володимировича.

Охоронець: Ви, Соломія?

Соломія: так, це я.

Охоронець: проходьте, Бос, на вас вже чекає.

Зайшовши в двір дівчина почала розглядати все навкруги, в далечині вона побачила величезний сад, де був чималий дитячий майданчик. Біля входу на Соломія чекала жінка середніх років.

Олена: доброго дня, мене звати Олена, я домогосподарка у Миколи Володимировича.

Соломія: приємно познайомитись, я Соломія. Чи не могли б, Ви, мені показати, де знаходиться його кабінет?

Олена: так, звичайно, ходімо.

Зайшовши до будинку вони попрямували на другий поверх.

Олена: ось тут його кабінет.

Соломія: дякую, надіюсь, ще зустрінемось.

Жіночка мило посміхнулась, після чого розвернувшись пішла геть, Соломія в свою чергу постукала в двері та чекала, поки їй дозволять зайти. Отримавши цю відповідь дівчина зайшла в середину.

Соломія: доброго дня, мене звати Соломія.

Микола: я знаю.

Від такого грубого та жорстокого голосу дівчина зжалася, а тіло покрилось сирітками.

Микола: наскільки я зрозумів, ви вчитель англійської та іспанської мов.

Соломія: саме так, зараз я закінчую навчання, точніше мені залишилось отримати диплом і все. Якої мови ви б хотіли, щоб я навчала вашу доньку?

Микола: взагалі я б хотів, щоб, Ви, повністю зайнялись навчанням доньки. Моя дружина загинула декілька місяців тому, з того моменту донька максимально закрита і я розумію, що нереально наймати репетиторів з кожного предмета, тому мені б дуже хотілося, щоб ви переїхали сюди. Тому, якщо, Ви, згодні з завтрашнього дня можете приступати до роботи.

Соломія: звичайно, я згодна.

Микола: от і чудового, можете їхати за своїми речами, я скажу комусь зі своїх людей, аби допомогли, Вам.

Соломія: дяк...

Дівчина не встигла договорити, оскільки вони почули дитячі крики з першого поверху. Микола відразу зірвався з місця та попрямував на вихід, те ж саме зробила і Соломія. Спустившись на перший поверх вони побачили, як у вітальні на підлозі лежала дівчинка та плакала, а поруч з нею була Олена.

Олена: Злата будь ласка заспокойся, тобі просто потрібно поїсти.

Злата: не буду, я не хочу.

Микола: що сталося?

Олена: Микола Володимирович, Злата знову не хоче їсти і вона розбила вазу, яку зробила ваша дружина.

Микола: яка ваза?

Олена: та, що стояла у на стелажі з книгами.

Микола: добре, Ви, вільні.

Жінка вийшла з вітальні, а Микола відразу підійшов до своєї доньки та намагався її заспокоювати.