Злочинний синдикат

Розділ 17

Соломія: що, Ви, собі дозволяєте?

Микола: ти мене не так зрозуміла.

Соломія: все, я правильно зрозуміла. Якби не Злата, перше, що я б зробила зранку це зібрала свої речі та поїхала додому.

Микола: я б не дозволив тобі такого зробити.

Соломія: хто ти мені такий, щоб я тебе слухала?

Микола: не кричи, будь ласка, зараз спуститься Злата.

Соломія: саме тому ти мене відпускаєш мене і я іду до себе в кімнату.

Микола ж не послухав її, а взяв дівчину на руки та поніс до себе в кабінет.

Соломія: відпусти мене негайно.

Проте хлопець не послухав її та продовжив нести до свого кабінету.

Зайшовши до кабінету він закрив двері, після чого посадив її на свій робочий стіл.

Микола: хочеш ти цього чи ні, але ми з тобою поговоримо.

Соломія: що ще ти хочеш мені сказати?

Микола: те, що я кохаю тебе, зрозуміла? Кохаю, але я боюсь, що з тобою може статися те ж саме, що і з Машою. Я не витримаю, якщо таке станеться.

Дівчина нічого не сказала, а просто дивилась хлопцеві в очі.

Микола: ти нічого не скажеш?

Соломія: я... я в шоці.

Хлопець вирішив не втрачати часу, тому поцілував її. Вона відповіла на нього.

Микола: це означає, що ти також мене кохаєш?

Соломія: хто таке сказав? Я просто невтрималась поруч з доволі привабливим чоловіком.

Микола: я вже привабливий?

Соломія: це звичайна констатація констатація факта,а тепер мені потрібно йти, на мене чекає Злата.

Дівчина зістрибнула зі столу, після чого вийшла з кабінету. Зайшовши до дитячої, вона побачила, як Злата, щось малює.

Соломія: що ти робиш?

Злата: малюю малюнок.

Соломія: дуже гарно виходить. Ти, мама і тато, дуже мило.

Злата: ну взагалі це я, тато і ти, а мама ось.

Дівчина була в шоці, від почутого, проте подивилась туди, куди показала Злата. На хмаринках було два янгола.

Злата: тут мама і братик, вони дивляться на нас і радіють, що ми сім'я.

Соломія: сім'я?

Злата: так, ти не хочеш?

Соломія: а ти хочеш?

Дівчина подивилась на Злату, яка в свою чергу підійшла до Соломії та міцно обійняла.

Злата: дуже хочу.