Diamond Hell

Пролог: цілований сонцем тигр

Сьогодні у дворі знову стоїть спокій, бо хижий звір вже не спить.

Кожний, хто знаходився на отруйній території, прикушує свого язика, точно чекає, коли їх усіх розірвуть на шматки: жорстоко і з кров'ю. Вертяться по сторонам: судомно і налякано. В їх венах кров холоне, серце глухо б'ється в груди, і чорти перед очима танцюють.

Ніхто їм не дозволяє поворухнутися з місця і сховатись хоча б за високими деревами неподалік. Їх можуть знайти і там. Вони чують дуже тихі кроки, і це всього-на-всього уява, побудована на страху та переляку, які пульсують гострим болем у скронях. Шепочуть слова богам, у яких вони вірять і яким вклоняються, і якщо ці люди все ще живі на цій землі, то, вірогідно, їх чують. Але їм самім здається, що якщо вони поворухнуться зайвий раз надто різко, то їм зможуть знайти і не залишать нічого схожого на людину. Думка подібна хвилює і зводить з розуму все сильніше з кожною нікчемною хвилиною, просоченою боягузтвом.

Єдиний господар території, де знаходяться залякані, несміливі, зрідка окреслює їх силуети холодним поглядом і захоплюється тим, скільки в них страху живе тільки через одне живе створіння. Вони нічого не знають про сміливість. Йому іноді буває нудно від подібної поведінки, але винити цих людей ні в чому не збирається, так як він єдиний знає мову не тільки людську. Він виріс у таких умовах, був вихований по-іншому: незвично і дико для інших мешканців планети. Майже з народження вчився тим речам, через які можуть вважати його навіженим, скаженим на цій отруйній території. А отрута протікає по землі тільки з-за образу життя, поглядів, принципів, традицій.

Альфа дивиться на озброєну охорону його будинку - ті воювали, бачили багато смертей, але все ще мають страх у грудях, - тепер виразні очі тримає на помаранчевому сонці, що заходить, яке своїм тьмяним світлом освітлює всю Ботсвану, і пізніше повертає до своїх рук з двома великими гострими ножами. Їх він дзвінко точить один об одного, помічає яркий блиск і відображення свого лиця. Бачить того, кого боїться багато людей на цій землі. Сам собі побудував погану репутацію.

Чоловік знову відволікається від свого заняття, відкладає холодну зброю на кам'янисту землю і повертає голову. Чує кроки, що наближаються, і повністю перемикається на цей звук. Темношкірий альфа років дванадцяти всім тілом тремтить, і по скронях його краплі поту стікають. Таця, яку він тримає у своїх дитячих руках, шумить разом із його серцем. Боїться, але намагається приховати це перед господарем отруйної території. А той все бачить, не злиться, тільки відчуває, як прокидається в ньому інтерес. Цей хлопчик, що рухається у його бік, до жаху зараз наляканий, лякається живого створіння, але продовжує йти до нього, інколи оглядаючи великий двір, звідки може вискочити він. З таким же страхом оглядаються й охоронці, котрі стоять у високих залізних гратчастих воріт.