Сплетіння...

Усе буде по-іншому..)

Pov Софія.

Сьогодні, коли я прокинулася, помітила на столі 2 книги, і з жалем і частинкою страху пригадала події позавчорашнього дня. Розумію аварія мене звісно лякала, але більше ця дивна записка. Мене турбували питання, які вона викликала, і аж ніяк не пояснювала.

Чорт!!!

Тільки не знову, я запізнююся на зустріч з Іринкою, ми домовилися, зустрітися перед школою, щоб разом піти, і поговорити. Ну майже піти...велосипед в наш час досить популярний серед молоді транспорт для пересування.

І так, що ж на сьогодні приготував для мене Всесвіт? Можливо зустріч з неймовірно сексапільним хлопцем-вампіром? Я уже нічому не буду дивуватися.

Гаразд потрібно усе таки підніматися з ліжка, а то знову нікуди не потраплю. На цей раз мені вдалося одітися без пригод. Так, як першим уроком була фізкультура, то я вирішила одразу одіти свої спортивні шорти і футболку. Одяг був білим лише з бірюзовими краями і літерами, що означали до якого «лейбу» відноситься форма.

Як тільки я виїхала з дому, то помітила, що на вулиці досить таки красива погода, яка зовсім не збігалася з тим, що відбувалося у мене в душі. Якби можна було усе це зрівняти з станом погоди, то я б описала свої відчуття так.

Небо було захмарене, якщо і траплялося, якомусь сміливцю-промінчику пробитися крізь плетиво сірих хмар, то лише на декілька невблаганних секунд. А потім знову наставала багато-хвилинна темрява. Кожної миті небо спалахувало у різних куточках швидкими стрілами світла – блискавками, час від часу можна було почути гуркіт, через який ворушилося усе живе. Слово спокій і злагода, давно були забуті у цих краях...

Навіть за допомогою таких промовистих епітетів і метафор, не можна було досконало охарактеризувати моє становище.

Ми вирішили зустрітися біля парку, який був розташованим на середині дороги від мого дому до школи. Попрямувавши до парку, я вирішила зазирнути до пекарні, де давненько не бувала, щоб придбати найсвіжіших пончиків, якими б ми могли смачненько поласувати перед заняттями. Коли проходила повз крамницю з квітами то помітила на вітрині улюблені квіти Блер Уолдорф, героїні одного з моїх улюблених серіалів «Пліткарка», звісно що це були прекрасні півонії. Чомусь дивлячись на них, я зрозуміла, як давно не сідала за мольберт. А раніше і дня не проходило без намагань відобразити красу пейзажів створених природою, чи навіть портретів красивих людей: рідних, друзів чи навіть кумирів. Так, останній місяць життя било ключем, та чомусь частіше мені по голові.