Сплетіння...

Випадок із собакою та нова знайома.

      Я, зайшла у свою кімнату і перше про що я подумала це відкрити свою електрону почту. Не подумайте, що я залежна від віртуального життя зовсім ні, але просто місяць назад я познайомилася там з чудовим другом. Його звати Владислав або просто Влад. Він мешкає у Києві і незважаючи на те, що ми із різних міст, і ще ні разу не зустрічалися, ми знайшли спільну мову. Мешкаючи, тут у Львові, і переписуючись з ним, я ніби проживаю у двох містах. Нам уже звично розповідати про усе, що відбувається з нами. Ось зараз я цим і хочу зайнятися.

      Софія:

Привіт! Ти ніколи не задумувався над тим, що звірі усе таки розмовляють, і не так, як ми їх чуємо, а зовсім нормально. Просто це єдине припущення, яке у мене виникає після того, що тільки що трапилося.

       Влад:

Привіт, Софі! Хах… Досить цікаво, що там у тебе трапилося? Давай розповідай. Я тебе уважно «слухаю».

       Софія:

Розумієш, тільки що я гуляла зі своєю собакою по парку. Гуляла, і так би мовити розмовляла. Напередодні я посварилася зі своїм хлопцем ну і доступно пояснювала своєму собаці, яким Саша був козлем. Звісно,  я йому пояснювала, що з ним усе закінчено і що я зараз не хочу ні з ким зустрічатися. І уявляєш, як тільки нам по дорозі зустрічався хлопець, Барс приймав оборону позицію і злісно гарчав на прохожого. Тому ми були змушені повернутися додому.

         Влад:

Хахахаххахахах)))))))))

        Софія:

Владе, годі сміятися, краще скажи, що  ти про це думаєш!!!

    

        Влад:

Гаразд. Я гадаю, що у цьому присутня логіка. Але поясни чому ти розійшлася з  своїм хлопцем, невже він посмів тебе образити?

        Софія:

Ні!!!! Просто нам стало нецікаво разом і ми вирішили розійтися.   

        Влад:

Тоді чому ти на нього натравлювала собаку?)))

         Софія:

Ну, просто захотілося, як у фільмі знаєш трішки екшину…)

        Влад:

Софі, мені тепер шкода цього нещасного)))

        Софія:

Хіхі))) А твоя історія, яка?

         Влад:

У мене усе куди простіше. Сьогодні в коледжі я зустрів чудову дівчину. Правда за дивних обставин… Вона виляла на мене чашку кави. Не турбуйся кава була холодною. Але мені сподобалося те, як вона хотіла виправити ситуацію, це було кумедно. Ти знаєш вона здалася мені досить милою, сподіваюся ми завтра зустрінемося)

            Софія:

Оуууу))) тут дехто закохався?.

             Влад:

Можливо! Вибач мені час іти. Бувай. Я пізніше напишу.

            Софія:

Бувай!

 

Саме так проходили день за днем відколи ми знайомі, мені завжди було цікаво. Як він виглядає, але все ж таки він занадто далеко.  Принаймні ми з ним завжди можемо «поговорити». Я не знаю, як він виглядає, який його телефонний номер. Нам це було просто не потрібно, але з часом усе змінюється.  Можливо, колись ми зустрінемося…