Сплетіння...

Дві сторони. Темрява чи світло.

Pov Влад

Чому саме зараз на першу пару, коли я страшенно хочу спати поставили цю важку для розуміння сонного молодого юнака економіку, хоча є плюс, що цей викладач рідко коли звертає увагу, чи його хтось слухає. Я учора цілу ніч не міг заснути, усе думав про цю незнайому дівчину, яка зробила мені ранковий душ із кави. Це напевно вперше мені в душу так засіла дівчина. Хто ж вона така? І чому я її раніше не бачив? Я розумію, що наш інститут великий, але на вигляд вона першокурсниця, та ще й симпатичненька. Так що і справді дивно, що я її не знаю.

Саме такі думки учора лізли мені в голову, та гаразд, потрібно буде про неї розпитати. Запитаю у Віки. Віка це моя хороша подруга дитинства, наші сім'ї товаришують уже довгий час. Так співпадало, що ми ходили в один садочок, школу і навіть інститут тепер ходимо в один і теж, тільки різні спеціальності. Ця дівчина неймовірно позитивна, розумна і на диво кмітлива, я пам'ятаю, як в дитинстві обдарував її кличкою, яка і до цих днів залишилася при ній. Вікторинка-мандаринка, саме так її часто називали в дитинстві, зараз до неї також інколи так звертаються, але тільки найближчі люди: батьки, я і подруга Надія, молодша сестричка Тетянка та її хлопець Сергій.

Її так називали, через її життєрадісний характер, та зовнішність, у неї руде кучеряве волосся, яке вона ще й в дитинстві коротко підстригала, та повне ластовиння обличчя, вона і справді нагадувала мандаринку.

Зараз вона змінилася, відростила волосся, ластовиння її покинуло, а також має дуже красиві зелені очі, та все одно вона залишилася Вікторинкою-мандаринкою.

Повинен визнати вона знає дуже багатьох людей і тому потрібно буде запитати в неї чи вона нічого не знає, про мою таємничу незнайомку.

Гаразд, я здаюся, думаю трішки можна поспати, одягаю наушники, навіть не вслуховуюся, що там грає, і вирішую трішки поспати, а можливо взагалі покинути пару? Та ну його, тут подрімаю.

І саме, коли я добре влаштувався до сну, моєму сусіду терміново потрібно було мене штовхнути. Відкривши очі, я помітив Анатолія ... забув як там його, коротше кажучи нашого викладача, буквально в половині метра від мене, і він чомусь дивився саме мені в вічі. Що йому потрібно?

- Владиславе Юрійовичу, я розумію, у вас напевно сильно важкий графік, і ми й так вам вдячні, що ви відвідуєте наші заняття, але не могли б ви висипатися у себе в м'якенькому ліжечку, а то я хвилююся, що вашій дорогоцінній спині не зручно на наших твердих сидіннях.