Сплетіння...

Дощ. Частина І

Що ж сьогодні день має пройти по-особливому паскудно...

Після того, як я побувала в кабінеті у директора, мені назначили покарання, гірше за яке просто не можливо вигадати.

Тепер кожного дня після занять я і цей недоумок, повинні на годину залишатися в школі і виразно читати один-одному в голос книги художньої літератури.

Здається можна схитрити і просто годину нічим не займатися. Але потім директор наполіг на тому щоб викладачі літератури перевіряли нашу працю додатковими самостійними.

Для мене і тут немає нічого страшного, адже я люблю читати, і літературу це дійсно моя стихія. Та оцінку вони ставлять одну на двох.

Ну скажіть за що ця несправедливість, чим я так розгнівила Всесвіт, що він мені так відплачує? Невже я в минулому житті зрадила свою мати, батьківщину чи убила когось?

На жаль у мене немає відповідей на ці запитання.

Добре, що хоча б у мене сьогодні тільки 3 і 4 заняття є. можна виспатися. Хоча через те, що я довго спала, у мене почала боліти голова.

Як говорив один цікавий письменник, а саме Макс Фрай: «Добре, коли ранок починається о 9. Ні ще прекрасніше о 10. А об 11 це вже розпуста». Мені слід було краще дослухатися до його слів.

Аби як зібравшись до школи. Звичайні джинси і велика футболка з логотипом «Starbucks». Я б і справді хотіла спробувати каву і з цього всесвітньовідомого закладу. Але зараз не про це.

Дивно, але коли я їхала до школи нічого незвичного не відбулося, за останні дні я уже відвикла від звичайного, адже щоб не траплялося, все було трішки неординарним, таємничим і навіть лякаючим.

Зайшовши у клас, я помітила, що Святослава немає. Ну що ж день може стати набагато кращим.

Коли я уже хотіла зайняти своє місце, то побачила, що хтось просто таки розлігся на наших стільцях біля парти. Не важко було здогадатися хто саме це був.

- Агов, піднімайся, я хочу сісти.

- Ще чого, - нахабно відповів хлопець, - урок ще не почався, я прийшов першим, і тому ці стільці мої.

- А де ти накажеш мені присісти?

- Ну можеш прилягти зверху, тільки боюся, що нас знову зрозуміють неправильно,- сказавши це юнак посміхнувся голлівудською посмішкою, і спокусливо підморгнув.

В цей момент він став іще вродливішим, я помітила, що у нього досить мила посмішка, і як би я не знала його раніше, можливо після цієї фрази розчервонілася від сорому. В такого вродливого хлопця мені було б важко не закохатися. Але... після нашого з ним знайомства, у мене не з'явилися нотки бажання мати з ним щось спільне.

- Досить спокусливо, але я змушена відмовитися. В останній раз тебе прошу звільни моє місце.

- В останній раз тобі говорю, що не звільню його,- впевнено відповів Святослав, після чого почав голосно сміятися.

- Ну гаразд, сам напросився.

- Що? – не зрозумів він, але було уже пізно.

Завдяки моменту неочікуваності, я підійшла зі сторони спинки стільців, і нахилила їх у перед. Хлопець з шумом скотився на землю.

Я впевненим кроком пройшлася до свого місця, пафосним рухом згорнула пил з нього і граційно сіла.

Та моє тріумфування тривало не довго.

Вибачте, що виклала таке мале продовження, просто через сесію узагалі пропало натхнення, а також вільний час....мені дуже соромно.....(