Улюблена стерва🍒

👑Мені тебе не вистачало👑

POV Коді
Я на краю нервового зриву. Я не знаю, чому впав так низько. Начебто постріл і вилетіла куля, розсікаючи мою стриманість, скромність, ніжність ... дні і ночі на самоті і так ніби вже тисячу років. Ти моя помилка, і тебе не виправити легше забути. На вулиці спека, а мене морозить ніби зимою... хм, а я іду на ізлом. І не розумію чому ми з тобою так пов'язані, я люблю тебе собі на зло.
POV Кайлі
Я відчуваю як слабну, я хочу лише тебе. Ти розтікаєшся по моїм венам. Ти закрив собою всі мої мрії. Одне, що я хочу забути - це твої слова. Але ніколи не забуду як тремтіли губи коли ти цілував. Зараз дивлячись на тебе розумію лише, що не твоя.
*пройшло декілька днів*
Вранці я прокинулась в поганому настрої. Мами моєї і Коді не було вдома. Ми залишились вдвох. Я думала "Невже він і справді не хоче мене знати..? " але мої роздуми перебив непроханий гість. Коли я черговий раз позіхнула побачила, що на стіні прямо над моїм ліжком був великий павук. Тільки уявіть над моєю головою повзали ці чорні ноги... фуууу. Я б нізащо не змогла його вбити. А тому прийдеться звернутись по допомогу до Коді. Чудовий привід піти до нього. Подумки подякувавши тій гадині за її візит... Я пішла стукати у двері його кімнати.
-... заходи!
Його голос був суровий та холодний. Я повільно зайшла до нього, а тоді сіла на ліжко поки він рушником витирав мокру голову після душу.
- Коді, а ти не допоможеш мені..?
Невпевненим голосом з ноткою провини спитала я. Він подивився на мене незрозумілим поглядом.
- з чим?
- ходімо
Я взяла його за руку і повела в кімнату. В мене вселило надію те, що він не забирав руку. Який він ніжний... Я не хочу відпускати його руку... та дорога до моєї кімнати не довга. Не відпускаючи його я вказала пальцем на того павука, він як і раніше був на стіні. Коді так щиро та тепло посміхнувся, а тоді поглянув на мене. Я була без косметики, а тому він помітив як я почервоніла.
- кого так засоромилась?
Він посміхнувся, а я відвела очі на підлогу і відпустила його руку. Він підійшов до стіни і хотів його роздушити.
- стій!
Він здивовано подивився на мене.
- можеш його якось просто прибрати, я не хочу червоне п'ятно на стіні.
- хм.. )добре
Він обережно прибрав його в руку, а коли проходив попри мене кинув його на мене. Я заверещала, але павук насправді був досі в руці.
- не бійся
Він посміхнувся і вже виходив з кімнати. Як же я не хочу лишатись сама.
- куди йдеш?
- нікуди. До себе
Сказав Коді.
- а не хочеш залишитись?
- а ти хочеш?
І мої очі наповнились слізьми. Він дивився на мене, а тоді відвів погляд і пішов. Я сіла на ліжко, закрила лице руками і гірко заплакала. Мені так боляче від розуміння, що нічого не вернути. Мої очі почервоніли, а губи зпухли. Сльози тікли і не могли зупинитись. Я вже їх не витирала і не прикривала обличчя. Просто дивилась в стіну. Коли в дверях з'явився Коді. В нього в руці було відерце з морозивом і дві ложки, а в іншій шоколадне печиво.
- я просто виходив викинути павука.
Турботливо сказав він. Я припинила плакати в очікуванні, що він буде робити далі. Коді підійшов до мене і поставив все на підлогу. Тоді сів поруч витер мої мокрі щоки і обняв за плече. Але я так за ним скучила... тому міцно обійняла двома руками його шию. Він спочатку нічого не зробив та через лічені секунди теж міцно обійняв мене за талію.
- я так за тобою скучила
- я теж, маленька...
На моєму обличчі з'явилась широка посмішка. Мені цього так не вистачало...
💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫💫
Мені продовжувати писати?😬😝😶👻👀💉🍦💄
⬇⬇↔⭐⭐