lost diary✉

Частина 6 *Дощ у літню спеку..*

*Наступного дня*

Відколи я прокинулася, то сиділа на ліжку і думала про все на світі. В особливості, мої думки були зайняті Денні...

Колись я натрапила в інстаграмі на один пост. Там говорилося про те, що якщо доля зводить вас з кимось, значить ви були потрібні цій людині в той момент або вона була потрібна вам... Чесно кажучи, мені подобається вірити в долю, бо вона ніколи не помиляється.

Мої 'філософські' роздуми були перервані телефонним дзвінком. Подивившись на дисплей, я неабияк здивувалася. Ештон..

Не дивуйтеся, що у мене є його номер телефону... Ми ще у лісі обмінялися ними, але навіщо, я так і не зрозуміла. Він просто переконав у потрібності цього елементу...

- Ало..? - невпевнено мовила.

- Привіт, -це не голос Еша...

- Ештон? Це ти?

- Ем, взагалі ні.

- А хто це? - хвилювання і непорозумння мене просто переповнювали з головою.

- Це... Люк.

У мене відняло мову. Нерозуміючи нічого, мої пальці самостійно написнули на кнопку 'завершити виклик'. Розумію, це зовсім по-дитячому перервати розмову, але наразі емоції вирували в мені, не бажаючи зупинитися хоч на хвильку.

Приблизно 15 хвилин я дивилася на стіну з телефоном в руках, не відводячи погляду. Ви скажете "Серйозно? Що тут взагалі може бути такого страшного?", а у мене й немає вагомого аргументу на це. Я така, яка є. І цього вам не змінити, на жаль.

Телефон знову заграв мелодію. Мене пересмикнуло. На щастя, це всього лише повідомлення...

Незнайомець: Привітик)

Рейчел: Хеллоу)

Незнайомець: Як почуваєшся?

Рейчел: Чого раптом таке запитання?

Незнайомець: Мені ж просто цікаво)

Рейчел: Понятненько. У мене все добре) А ти як?

Далі від розмови я повністю відключилася. Незнайомець мені щось писав, але читати не дуже кортіло...

"Коли він розповість ким насправді являється?" - ця думка закрутилася в голові і точно не захоче вилазити звідти ще довгий час...

POV. Автор

*Через декілька годин*

"І ось, прийшла ця мить: дощ у літню спеку..." - дописавши останні рядки, вона впала на ліжко із заплющеними очима. Рейчел хотіла зберегти останні спогади про нього. Їй кортіло ніколи не покидати ту мить, але все проходить. Вдень чи вночі. Сьогодні чи завтра. В цю годину чи наступну. Рано чи пізно, але це стається.

Хтось вважає, що може заховати якісь щасливі моменти у свою душевну скриньку, але лише один невірний крок і кінець всьому, що ти хотів зберегти. Всі спогади, ніби метелики, порозліталися у різні сторони. І цього більше не повернути.

Раптово на Рейчел нахлинули ранні спогади і вона, не стримуючись, записала новий вислів, який посвятила своєму колишньому другові. Дівчина гадала, що сам хлопець ніколи не прочитає ці слова, але як же вона помиляється.

І взагалі, хто б міг подумати, що Люк щодня заходить на її аккаут у Wattpad'і та щоразу перечитує її роботи? Хто б міг подумати, що Незнайомець це і є Люк? Та хто завгодно, однак не сама Рейчел. Для вас, звичайно, очевидно хто є героєм цієї історії, але у реальному житті все буде зовсім інакшим. Ви будете думати інакше. Рей була звичайною дівчиною, яка хотіла вірити в магію, завдяки книгам. Вона гадала, що випадковостей не буває і все це влаштовує ніхто інший, як доля...

А чи думали Ви так колись?

Давайте, щоб розрядити обстановку, подивимося чим зайнятий Люк...

- Мам, я просто не люблю французьку. Навіщо вона мені здалася? - Люк обурено говорив зі своєю матір'ю, сидячи за столом.

Ох, це буде цікаво. Біжу собі по попкорн..

- Лукасе, тобі скоро здавати екзамени. Французька твоя перша мова і її обов'язково потрібно здати, при чому на високий бал.

- Але вона мені не подобається і я її не розумію, - сказав як відрізав.

- Нічого, ми наймемо тобі репетитора, - спокійно мовила Даніель.

А мені подобається ця жінка.

- І де ти його візьмеш? - знесилено запитав хлопець, спираючись головою на стіл.

- Я знаю одну дівчину... Вона завжди їздить на олімпіади з цієї мови.

- Ах, добре. Ну і хто це?

- Рейчел Кліффорд... - з посмішкою сказала Даніель.

Люк швидко підняв голову і подивився на маму, а я поперхнулася попрокном...