lost diary✉

Частина 13 *Якби ж вона знала..*

Pov. Рейчел

Пустота. Ось що залишилося в моїй душі після того, як вийшла з того кафе. Так, я відпустила, але без нього зовсім важко. Житя стало якимось не таким різнобарвним чи що?

Пройшов вже тиждень з нашої останньої зустрічі.

Мені боляче. Боляче так, як ще не було ніколи. І лише з ним я зрозуміла якою насправді є біль. Я не можу без Люка, але і з ним не легко. Здавалося, хлопець байдужий. У школі він навіть не дивився на мене. До вчорашнього дня...

*Flashback*

Скоро урок, але мої думки зайняті далеко не повторенням домашнього завдання. Голова розривається від спогадів про Люка. Цей голос, очі, жести, міміка. Мені варто припинити думати про нього, бо кохання стає хворобою. Невиліковною хворобою.

У школі все як зазвичай. Лише його холодний погляд поглинає мене. Тіло покривається мурашками. Раніше він дивився на мене з якоюсь турботою і зацікавленістю, а зараз.. лише холод і байдужість захопили ці карі очі, що раніше так зігрівали мене. Я ж сама все зіпсувала.. Дурна.

*EndFlashback*

Чому ж так гадко на душі?
Спочатку мені здавалося, що я правильно вчинила. Гадала, за таких обставин ні він, ні я мучитись не будемо.
0Хоча б йому все одно. Можливо, Люк щасливий без мене.

Вивівши себе з цих роздумів, пішла збиратися.

*у школі*

Лише я ступила на територію школи, як Емма навалилася на мене з обіймами.

- Привіт. Рада, що ти прийшла, - вона аж світилася.
- Привіт. А як же інакше? - трішки мовчання і я не витримала. - Чому ти така щаслива? - тепер моя посмішка вилилась на світ.
- Майкл. Він щойно запросив мене на побачення..
- Той самий друг Еша і Лукаса?

Емма щасливо кивнула.

- Еммс, я так за тебе рада! - і обійняла подругу.

Майкл був хорошим хлопцем і, до того ж, красивим. Емма в нього ще давно закохалася. Тепер одна з її мрій збудеться.
Нарешті він запросив її, бо я давно помітила, що і хлопець проявляє щось до моєї подруги. Однак нічого сказати він не міг раніше. Соромився. А вона і не помічала.