Це з телеграму, чат однокласників.
"Народ, у мене оголошення! Наша класна керівничка збирає всіх, без виключень, на ночівлю в ліс, інакше не поставить тематичну з літератури і мови. Не лише наші 10-ті будуть, а й 11-тий, щоб допомагати з вогнищем і т.д. Сьогодні збирайтеся: їжу і палатки видасть школа. Завтра о 6 ранку бути біля навчального закладу. Нас відвезе автобус, який зустріне дітей біля будівлі".
- О, ні... завтра? Та ще й зі старшим класом? Вони геть подуріли... - мовила у пустоту.
*Наступний день. 05:26AM*
Pov. Рейчел
- Доброго ранку, - до мене підійшов Найл і посміхнувся.
- Ти чому встав? - я наче оцепеніла від здивування.
- Вважатиму це за привітання, - ще ширше посміхнувся, - Вирішив тебе провести.
Ми з Найлом знайомі лише день, а він чомусь раптом встає зрання і хоче йти мене проводжати. Це неочікувано.
- Та я і сама дійти можу. Вчора ледь маму і Джея вмовила не проводити. Не так вже і далеко йти потрібно.
- Мене ти точно не випроводиш. Давай рюкзак, допоможу.
《Значить відмови на нього не діють》
- Впринципі я і сама можу...
- Давай, ти ще з ним натягаєшся, - і забрав його з моїх рук.
- ...дякую. Ну що ж, ідем.
- А ти не хочеш на машині?
- Взагалі, я хотіла прогулятися. Зараз приблизно через 10 хвилин буде схід сонця, але якщо ти хочеш на ма... - не встигла договорити, як він мене перебив.
- Ні, давай прогуляємося, - і я посміхнулася.
У дорозі до школи ми говорили про все на світі. Як же мало людей, з якими можна поговорити на будь-яку тематику. Ось з Найлом найбезглуздіша тема може стати найцікавішою, що мене радує.
Телефон завібрував від нового sms. Це той самий хлопець. Я його, до речі, підписала "Незнайомець", щоб знати хто пише. В крайньому випадку, щоб знати, що це та сама людина. Вчора ми довго переписувалися про різне і однією з тем була ця поїздка.
Незнайомець: Ну і як, йдеш до школи?
Рейчел: Так, а ти чому не спиш?
Незнайомець: Захотів з тобою поговорити, що аж не спиться.
Рейчел: Оу, як мило)
- А на скільки ви їдете? - запитав Найл, щойно я поклала телефон до кишені.
- Навіть не уявляю. Можливо, на одну ніч і завтра ввечері будемо прямувати додому, бо понеділок же. Аж дивно, що нам дозволили пропустити його...
- Хм, це наша остання зустріч, - сказав задумливо хлопець.
- Можливо. Жаль.. - мені стало соромно, що я його посеред вулиці так залишу. - Зачекай, а ти ж не заблукаєш?
- Ні, - всміхнувшись. - У мене тут тітка живе, зовсім недалеко, так що мені все знайоме, - після цих слів я невільно видихнула.
- От і добре, - однокласники почали збиратися і я помітила, що й 11-ий вже весь є. - Ну гаразд. Потрібно йти.
Після цих слів Найл мене обійняв, а я його. Ми так простояли секунд п'ять.
- Бувай, - промовив на останок, віддаючи мій рюкзак.
- Бувай, - і розвернувшись, пішла до автобусу, який вже прибув.
Я призимлилася на місце біля вікна і вже через 3 хвилини до мене сів Люк, що не на жарт збентежило. Проте, вирішивши не звертати на це увагу, дістала наушники і телефон та почала слухати музику. Люк щось робив у телефоні, а я розглядала природу, яку ми проїжджаємо. Аж раптом у вікні застиг прекрасний схід сонця. Любуючись ним, не помітила повідомлення, яке прийшло на телефон.
Незнайомець: Як дорога?
Рейчел: Звідки ти дізнався, що ми вже їдемо?
Незнайомець: Ти щойно сказала)
Рейчел: Ах ти ж... хитрожопий)
Незнайомець: Я знаю) з ким ти сидиш?
Рейчел: Ти не повіриш... З Люком.
Незнайомець: Це той самий Люк?
Рейчел: Ага.
Незнайомець: А чому ти його так не любиш?
Рейчел: Взагалі, у мене є причина, при чому дуже вагома.
Рейчел: Він зрадив та образив мене. І це не те, щоб гуляв із іншими людьми.
Рейчел: Він написав, що ненавидить мене, що не хоче спілкуватися і те, що я дура.
Після того, як відправила останнє повідомлення своєму другу, Люк ледь не на весь автобус закричав "Що?" і дивно подивився у мій бік...
"Що з ним сталося?" - встряла моя підсвідомість...
ВИ ЧИТАЄТЕ
lost diary✉
Romance!!¡ прошу звернути увагу на те, що ця книга редагується повністю. ¡!! 《Ти просто той, хто змінив моє життя лише своєю присутністю.》 Я загубила свій особистий щоденник. Ніхто не мав його читати. Тим більше Він.
